Мріяв повернутися додому і спільно із дружиною господарювати на землі: спогади про Героя з Волині

Володимир Вікторович уродженець Маневич. У селищі закінчив середню школу та навчався на автокранівника в місцевому профтехучилищі. В подальшому планував поєднати своє життя із сільським господарством, здобувши професію агронома у Горохівському технікумі. Його історію розповідає газета Нова доба.

– Оселився Володимир Розюк із дружиною Валентиною у Годомичах ще десь у 1990- их роках, – розповідає староста села Любов Мартинюк. – Спершу подружжя проживало на Камінь-Каширщині у тещі, а потім переїхало у будинок померлої бабусі Володимира у Годомичі, де добудувались й стали проживати. Чоловік трошки працював у місцевому колгоспі, поки той не розкидався. Потім почав їздити на заробітки. Мав веселу вдачу, був добрим та комунікабельним. Завжди знаходив порозуміння із односельцями. Дружина Володимира Розюка довгий час працювала касиром Годомичівської сільської ради, потім торгувала в місцевій крамниці. А після народження доньки була домогосподаркою.

– Чоловіку вручили повістку відразу після повномасштабного вторгнення російських військ, – каже згорьована дружина полеглого бійця Валентина Григорівна. – Він мав певні проблеми зі здоров’ям, але на свої болячки не жалівся. Лише казав, що «краще я піду, ніж синів заберуть».

За словами пані Валентини, спершу її чоловіка направили у м. Володимир. Потім близько місяця був поблизу Любешова. А згодом тривалий час воював на Херсонщині в складі 63 бригади як стрілець, аж до звільнення Херсона та частини області від агресора.

– Телефонував й розповідав про постійні обстріли, – продовжує вдова. – Навіть якось говорив, що під час одного із обстрілів ледь не загинув. Пощастило, як казав, що «кацапи косі, то й не попали».

Зі слів Валентини Григорівни, на Херсонщині було по-різному: коли важче, коли легше. Звідти приїздив один раз у відпустку додому. А вже на Донеччині було дуже важко. Постійні обстріли та свист куль. Все казав дружині: «Я тут ходжу під Богом». Разом із побратимами чекав ротацію, щоб трохи перепочити.

Останнім часом Володимир Розюк брав участь у боях за Бахмут. Це було справжнє пекло і випробування. На самих позиціях зв’язку практично не було, тож, щоб повідомити про себе рідним, йому доводилось шукати місця, де краща мережа.

– Чоловік любив працювати на землі. Казав, як приїде, то будемо знову разом господарювати. Раніше ми з ним по 4-5 корів тримали, свиней. Все хотів трактора придбати, пересилав гроші синам. Нещодавно його й купили… – говорить жінка. – Як поліг Володя достеменно не знаю. Офіційно повідомили, що загинув 18 січня в східній околиці міста Бахмут Донецької області. Телефоную до його товариша, гудки йдуть, а він не відповідає, певно не наважується відповісти. Володя був дуже добрий, ніколи нікому зла не робив. Шкодував мене, казав, щоб не гарцювала на городі. Останнім часом працював на будівництві у Києві. А як приїздив, то допомагав по господарству.

На жаль, Володимир Розюк вже ніколи не обійме свою дружину, не дасть мудрих порад синам – Роману та Михайлу, не стане опорою у житті для 13-річної доньки Ані.

Пам’ять про нього житиме у серцях наших краян, які довіку дякуватимуть йому й іншим полеглим Воїнам за мирне небо України.

Щирі співчуття рідним і близьким Героя! Слава Україні!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Згас під час виконання завдань у Куп’янську: молодому Герою з Волині Андрію Шуміку - назавжди 25
• Учитель, який загинув за Україну: батькам Героя з Волині вручили його посмертну нагороду
• Його весільний коровай ділили на кладовищі: Герою з Волині навіки 23 роки