«Якщо принесли повістку — значить, маю йти»: історія батька двох синів, Героя з Волині Івана Сокола

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба». 

Іван Сокол – уродженець Чорнижа. Він народився в багатодітній родині Анатолія Трохимовича та Євгенії Наумівни останньою дев’ятою дитиною. Його батькові нині 85 літ, а матері Євгенії Наумівни вже немає на цім світі вісімнадцять років.

Навчався в Колківському СПТУ на водія-механіка, а згодом був призваний на військову строкову службу, яку проходив у столиці нашої країни в президентському полку.

– Познайомилися ми з Іваном у 2008 році на весіллі, – зі смутком у голосі пригадує дружина загиблого пані Майя, вчителька історії місцевої школи. – Рік зустрічалися, поки я доучувалась. У 2009- му одружились і прожили 14 щасливих років. Іван був спокійним, врівноваженим, добрим та чуйним. Шкодував та глядів і мене, і двох наших синів – 13-річного Миколу й 12-річного Анатолія. Чоловік завжди мав свою думку, вмів і пожартувати, і підтримати, був життєрадісною людиною.

Освоївши навики будівельника, Іван Сокол їздив на заробітки, зводячи житла. Для себе Іван та Майя Соколи теж придбали будинок, а до внутрішніх робіт та добудови голова доклав рук сам. Коли між заробітками був вдома, охоче допомагав жінці доглядати чимале господарство, любив проводити час із синами. До війни працював на невеличкій будівельній фірмі жінчиних братів в Луцьку зварювальником.

– По загальній мобілізації чоловіка призвали 14 вересня 2022 року. А вже 27 вересня він перебував у зоні бойових дій – спершу три тижні проходили бойове злагодження біля Мар’їнки, а з кінця жовтня вже був в Авдіївці Донецької області, – продовжує вдова полеглого Героя.

– У грудні чоловік із побратимами потрапив під обстріл. Його близький товариш загинув, а Іван отримав численні осколкові поранення з лівої частини тіла та перелом ноги. Чотири місяці проходив лікування в госпіталях та медзакладах Дніпра, потім у Рівному, Луцьку, Ковелі, знову в Луцьку. Дісталось йому добряче.

Трохи поправивши здоров’я, 26 квітня 2023 року Іван Сокол повернувся у стрій тієї ж бригади, але в іншу роту. За словами дружини він був вольовим чоловіком. Незважаючи, що трохи кульгав, все казав їй, що «мені треба йти вас захищати». Просив її, щоб вона не плакала, давав настанову синам, аби підтримували і оберігали матір.

– Іван був зразковим батьком для синів. Пріоритетом для нього була сім’я, він дуже любив дітей, – каже жінка. – Коли принесли повістку, його не було вдома, але він сказав взяти її: «Якщо принесли, значить маю йти». Пішов захищати нас. Він залучався до бойових чергувань через добу, коли був вільний дзвонив, запитував як ми. 23 травня ми з ним востаннє ввечері спілкувалися. Напередодні я відправила йому посилку з домашньою їжею та необхідними речами і він її ще встиг отримати…

Схиляємо голови перед подвигом нашого Захисника, який боровся за волю мільйонів українців – бути вільними! Щирі співчуття рідним та близьким нашого Героя! Слава Україні! Героям слава!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: 

• Два дні копав руками і кликав «Сало! Цибуля!»: історія прикордонника з Волині, який вижив під завалом
• Через кілька тижнів мала відзначати 45-річчя, але не судилося: спогади про уродженку Волині, яка загинула під час атаки на Київ
• Майже два роки вважався зниклим безвісти: історія захисника з Волині Петра Якимова