На війні загинув 23-річний Герой з Волині Олександр Зелінко

2 лютого 2023 року ворожа куля російського окупанта забрала життя 23-річного Олександра Зелінка з Прилісненської громади.

Олександр Зелінко на час початку повномасштабного російського вторгнення працював ветеринарним лікарем у Данії, а до того відслужив трирічний контракт в Збройних Силах України у військах спеціального призначення. Його історію пише газета Нова доба.

– Ми усі відмовляли його повертатися і йти на війну. Він здобув освіту ветлікаря в Рожищенському фаховому коледжі Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького. Вивчив англійську мову, аби працювати в Данії, підписавши контракт на три роки і пробувши там лише три місяці. Але він стояв на своєму: «Мої хлопці воюватимуть, а я сидітиму тут у Данії?.. Ні, я так не можу!». Купив автомобіль і поїхав ним в Україну, але на кордоні авто не пропустили, то він його покинув, пересів на автобус і все одно приїхав служити… – каже зболена мати Героя Валентина Василівна, яка зазнала найбільшого у цьому світі горя – хоронити свою кровиночку, свого дорогого найстаршого синочка.

У її Сашка була ціла колекція нагород. Спочатку вони були спортивними, потім − бойовими. Хлопець завойовував перші місця в області з легкої атлетики, гирьового спорту. Вже в армії виборов першість забігу довжиною 24 кілометри. Любив ходити в гори, підкорив найвищу вершину України – гору Говерлу. Мав відзнаки за бойові заслуги, зокрема, орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким Президент України нагородив його у квітні 2022-го року, та інші.

Сашко дуже любив дітей, а вони любили його – і молодші брати, і двоюрідні. «Завжди чекали його зі служби, про яку він ніколи нічого нам не розповідав, ніяких фото не робив», − говорить мама загиблого Героя. Її серце місяцями було оповите подвійним неспокоєм, бо боронить від російських окупантів Україну іще один її син – двадцятирічний Артем, який восени став у стрій ЗСУ. Брав участь у боях біля Авдіївки, Бахмута. У двадцятих числах січня вони обоє були у відпустці, потішивши своїх батьків, трьох молодших братиків – Максима, Арсена та Іллю, свою родину й друзів.

Ніхто не очікував, що їхній завжди усміхнений Сашко вже за два тижні востаннє повертатиметься у рідне село по дорозі, встеленій зеленню впереміш із кетягами калини і зарано розквітлими вербовими котиками, обабіч якої навколішки в зажурі стоятимуть вдячні Герою за подвиг односельці. Що його весільний коровай ділитимуть на кладовищі, проводжаючи таким молодим у Небесну обитель…

У день прощання із полеглим військовим у Лишнівку з’їхалися сотні знайомих і незнайомих Сашкові людей із усієї округи, із Маневич, де проживають його дідусь Василь і бабуся Надія, любляча родина. Надворі було морозно й сонячно, а в кожного в душі – дуже боляче…

Дякуємо Тобі, Воїне, за жертовно віддане життя в ім’я незалежності нашої країни. Нехай Господь достойно винагородить Тебе за Твій подвиг, а Твою родину підтримає у цій страшній втраті.

Юлія МУЗИКА

Читайте також: