Спогади про Героя з Волині В’ячеслав Хилюк

6 травня 2023 року на війні з російськими окупантами загинув 37-річний житель села Прилісне В’ячеслав Хилюк.

Без батька залишились двоє синів, надійну опору та підтримку втратили дружина й батьки, які чекають із війни ще двох синів – оборонців рідної землі. Історію Героя пише газета Нова доба.

Ніжні пелюстки білосніжного цвіту садків, червоногарячі тюльпани встеляли останню дорогу Героя до рідної домівки. У власноруч збудованому будинку доля відписала прожити йому в щасливому родинному колі лише чотири роки. Зраненими птахами припадали до домовини найріднішого дружина та ненька. Одного з п’яти синів вона вже поховала декілька років тому, життя ще одного забрали ненависні рашисти. Не стримували сліз батько, синочки. У свої одинадцять та чотирнадцять років вони вже розуміють, якою дорогою ціною дається свобода та незалежність України. За їхнє щасливе майбутнє, за всіх нас поклав своє життя їхній тато.

Він мав повернутись незабаром додому, вже були надіслані всі необхідні документи для демобілізації у зв’язку з необхідністю догляду за важкохворим батьком, який отримав І групу інвалідності.

– Славік пішов воювати ще у лютому 2022 року, – дружині Світлані важко даються слова. – Був на кордоні із білоруссю, виконував завдання на Волині. На Схід України його перекинули близько півтора місяці тому. Став сапером. Я розуміла як це небезпечно, тому щодня так чекала вісточки: живий – здоровий. Здебільшого писав, телефонні розмови були дуже короткі.

В день його загибелі Світлана ще розмовляла із чоловіком, почула: «Їдемо на завдання, обов’язково дам про себе знати, як повернусь». Не дочекалась повідомлення, телефонувала всю ніч, безперестанку слухаючи гудки. Як з’ясувалось, мобільний він не взяв із собою.

В неділю Світлана із тривогою – телефон чоловіка все не відповідав – пішла на роботу в бібліотеку. Зателефонувала мама: «Тут прийшли із військкомату…». Вже згодом хтось із побратимів наважився взяти телефон та підтвердити неймовірно страшну звістку.

В’ячеслава Хилюка знали у кожному населеному пункті колишнього Маневицького району всі вболівальники футболу – він був у числі футбольних арбітрів на чемпіонатах та кубках району, судив й області футбольні ігри. Змалку захоплювався цим видом спорту, займався в Маневицькій ДЮСШ, не один рік грав за команду села Прилісне. «Веселий, справедливий як арбітр, товариський, палкий вболівальник рідної прилісненської команди», – каже про В’ячеслава заступник голови Маневицької федерації футболу Анатолій Коніщук.

Добрим словом згадують його і колишні колеги по роботі. Отримавши спеціальність «тракторист-машиніст», В’ячеслав недовгий час працював на ТБЗ «Сойне».

26 травня Герою виповнилося б тридцять вісім років. Схиляємо голови у глибокій скорботі перед його пам’яттю. Щирі співчуття родині та близьким. Вічна шана та слава усім нашим полеглим захисникам!

Олена БИЧКОВА

Читайте також: