У Луцьку попрощалися з двома Героями, які тривалий час вважалися зниклими безвісти

У понеділок, 5 жовтня, попрощатися з Героями до кафедрального Собору Святої Трійці прийшли рідні, друзі, побратими та небайдужі лучани, інформують на сайті Луцької міської ради.

Володимир Крачунов народився 4 березня 1976 року. Все життя прожив у Луцьку. Був приватним підприємцем. Для рідних і близьких Володимир назавжди залишиться світлою, доброю та щирою людиною. Таким його знали друзі й пам’ятає родина. Він був вольовим і сміливим, люблячим чоловіком та турботливим батьком трьох доньок — Анни, Софії і Злати. Коли Володимира мобілізували, він сказав дружині: «Хто, як не я, буде вас захищати».

«Кращої людини у світі я не зустрічала. Людина, яка сіяла добро, щастя, усмішку всім, і від того він був щасливий. Володя жив для людей і для сім’ї. Найкращий чоловік і тато. Доньки були викохані його любов’ю», — розповіла дружина Ольга.

Теплими спогадами про Володимира поділився його племінник Віктор, який прийшов провести дядька в останню дорогу:

«Це була дуже добра людина. Дуже позитивний і хороший чоловік. Ніколи ні в чому не відмовить — у будь-яких справах, у сім’ї, родині. На нього завжди можна було покластися. Таких позитивних і добрих людей я не зустрічав у житті. Дуже шкода, що війна забирає таких людей».

27 жовтня 2024 року Володимир Крачунов загинув під час штурмових дій у районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області. Він до кінця залишився вірним військовій присязі, мужньо виконав свій обов’язок та віддав життя, захищаючи Україну.

Майже два роки Володимир вважався зниклим безвісти. Увесь цей час його родина жила з надією, що він живий і одного дня повернеться додому. У Володимира залишилися дружина Ольга, троє доньок — Анна, Софія та Злата, мама і сестра.

Валерій Чайковський народився 28 вересня 1976 року в Луцьку. Тут виріс і навчався у 3-й школі, працював на різних підприємствах. Із 2011 року до початку повномасштабного вторгнення росії в Україну проживав у Херсоні. У 2022 році, після звільнення міста від окупантів, повернувся до Луцька. У лютому 2025 року Валерія призвали на військову службу за мобілізацією.

12 травня 2025 року Валерій зник безвісти в районі населеного пункту Калинове Іллінівської сільської територіальної громади Краматорського району під час виконання бойового завдання із захисту України.

23 вересня 2026 року Валерія ідентифікували серед репатрійованих тіл, переданих Україні 6 листопада 2025 року відповідно до встановленого порядку.

Мама захисника Марія Луківна розповіла, що син був дуже доброю людиною. Він добре розумівся на техніці, багато читав і був надзвичайно відповідальним.

«Валерій був світлою і чудовою людиною. Життєрадісний, веселий, харизматичний, дуже розумний і кмітливий. Був хорошим сином для батьків, прекрасним братом. У Валерія є менша сестра, четверо двоюрідних сестер і один двоюрідний брат. Нам було цікаво проводити з ним час у дитинстві. Він був справжнім старшим братом. Ми завжди знали, що він нас захистить.

Валерій був завжди відповідальним. Мав хороше почуття гумору. З ним було завжди легко і весело. Він пережив окупацію в Херсоні, вижив там під час страшних подій, повернувся до Луцька і пішов захищати Україну. На жаль, загинув. Дуже любимо його всі і будемо сумувати», — поділилася спогадами двоюрідна сестра Валерія Вікторія.

У Валерія залишилися мама Марія Луківна, тато Валерій Богданович і менша сестра Тетяна.

«Висловлюємо щирі співчуття родинам захисників. Низький уклін Героям за мужність, відвагу та захист України. Вічна пам’ять Захисникам України», – висловили співчуття у Луцькій міській раді.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родинам захисників. Світла пам'ять Героям!