У лісі біля Коритниці збереглося забуте католицьке кладовище XVII століття

У глибині лісу поблизу села Коритниця заховався старий католицький цвинтар, заснований на початку XVII столітті. Його не просто знайти, бо стежка до нього майже зникла. Вона губиться серед густих хащів, де дерева стоять так щільно, наче сторожа, що не хоче впускати чужинців. Лише ті, хто добре знає дорогу, можуть дістатися цього забутого місця.

Саме таким провідником став уродженець села Кладнів Олександр Ольховський, котрий дитинство та юність провів у Коритниці, і ось уже не один рік по крупинці збирає історії жителів сусіднього Кладнева, яке остаточно зникло на початку 2000-х років. Саме на тому кладовищі вічним спочивають рідні Олександра, до яких навідується та доглядає за могилами.

Цвинтар, який поглинає ліс або забуте католицьке кладовище у Коритниці, якому майже триста років

Посеред лісу височіє старий кількаметровий хрест, якому кілька століть. Його деревина почорніла від дощів і зим, а сам він похилився так, ніби втомився тримати на собі тягар віків. Мох вкрив його, а вітер розгойдує прив’язані кольорові стрічки. Рідні спочилих і нині приходять сюди з квітами, запалюють свічки та шепочуть молитви за тих, чиї імена майже стерлися з пам’яті світу.

Більшість могил давно поглинула земля. Одні осіли під корінням дерев, інші зникли під товщею листя і часу. Подекуди з-під барвінкового килима виглядає іржавий уламок хреста чи камінь із ледь помітним написом.

Олександр пригадує, у дитинстві вони з хлопцями часто приходили сюди гратися. Та бабуся завжди застерігала не ходити на кладовище. Казала, там можна провалитися у старий склеп, прихований під землею та корінням дерев.

«Я ніколи не бачив жодного склепу, хоча всі католицькі цвинтарі мали їх, — розповідає чоловік. — Можливо, під ногами лежать кам’яні крипти. Останнє поховання датоване 1968 роком. Усього тут налічувалось понад тридцять могил, з яких уціліли шість. Рідні померлих приходять сюди, очищають їх від гілля та бур’янів. Але з кожним роком стежки заростають, хрести хиляться додолу. Ще кілька років — і кладовище остаточно зникне між деревами та густими заростями барвінку, ніби ліс назавжди сховає його у своїй мовчазній глибині».