Спогади про Героя з Волині

4 травня у шпиталі внаслідок поранення, отриманого 29 квітня під час виконання бойового завдання, помер 39-річний уродженець села Черче Камінь-Каширської громади Олександр Гурич. Герой боронив нашу державу із першого дня повномасштабної війни. Попри неодноразові поранення та опіку над трьома дітками боєць постійно повертався на передові позиції східного фронтового напрямку.

Сашко був наймолодшим із шести братів та сестер, - пише газета Полісся.

Ріс у порядній працьовитій родині справжніх господарів. У Черче його згадують як дуже спокійного, неконфліктного й здібного до науки хлопця. Був, кажуть, досить рішучим та цілеспрямованим. Коли один зі старших братів, Анатолій, долучився до військової операції в Іраку, Олександр і сам, ще будучи парубком, намірився туди податися. Однак не встиг: поки виготовляв усі необхідні документи, український контингент був виведений із конфліктної зони. До миротворчих місій він більше не намагався приєднуватися. Однак, як тільки настав ризик захоплення окупантом України, не залишився осторонь. Уже 25 лютого 2022-го став до лав волинської 100-ої бригади на посаду оператора-радіотелефоніста розвідувального взводу. Через кілька місяців вирушив у складі одного з батальйонів цього формування на Донеччину. Хоча на нього вдома чекало троє малолітніх діточок – дві донечки та синочок з інвалідністю. Він міг у будь-який момент відмовитися від виконання завдань на передовій. Але рішуче був налаштований йти із побратимами до останнього свого подиху. За період служби в зоні бойових дій двічі отримував поранення ніг та контузії. Попри те, що лікарям так і не вдалося дістати всі осколки з тіла, продовжував службу. Цьогоріч 29 квітня у районі Лиману під час ворожого обстрілу він вкотре був тяжко травмований. Його з товаришем засипало у бліндажі. Побратими змогли витягнути черченця ще живим та доставити до медзакладу.

«У час смерті Героя через сотні кілометрів у батьківській хаті несамовито завив кіт»: історія батька трьох дітей з Волині

«Мамо, все добре, не переживай», – все ще зміг сказати Сашко неньці в телефонному режимі, уже знаючи, що від ураження шийних хребців його кінцівки окутав параліч. А через п’ять діб, пізнього вечора 4 травня, смерть забрала його й зовсім. У той же час через сотні кілометрів у батьківській поліській хаті несамовито завив кіт, якого після увімкнення світла господарі в приміщенні так і не знайшли. А на ранок у день світлого Воскресіння Христового почули страшну звістку – їхній Сашко назавжди пішов до Бога. Син, вважають батьки, уночі так приходив попрощатися із ними…

Поховали молодого захисника з усіма почестями на місцевому кладовищі у селі Суськ Луцького району, де він останнім часом проживав із сім’єю.Життя розкидало велике сімейство Гуричів по світу. Одного із синів кілька літ тому забрала у світ мертвих онкологія, Сашка вирвала з вінця життя війна. Ще четверо дітей проживають у ворожих тепер білорусі та росії, й хто знає, чи хоч колись зможуть навідатись до тата й мами. Шістьох кровинок леліла матуся, але на старості літ лишилася сама з чоловіком… Уклін вам, мамо і тату, за сина-Героя!

Іванна ГАЙДУЧИК.

Читайте також: