У громаді на Волині попрощалися із 23-річним розвідником «Азова» Назаром Поліщуком

У понеділок, 16 березня, додому «на щиті» повернувся Назар Михайлович Поліщук, який з травня 2025 року вважався зниклим безвісти, інформують на сайті міської ради.

Кожна телефонна звістка, кожне сповіщення в месенджері змушували серця батьків – Інни та Михайла – завмирати. Проте дива не сталося: генетична експертиза невблаганно підтвердила найгірше.

Траурний кортеж зупинився біля рідного дому. Сусіди зустрічали його навколішки – живим коридором шани, крізь який пропливала домовина, вкрита синьо-жовтим стягом. Повітря було наповнене горем, яке неможливо висловити словами, лише виплакати.

Доля Назара могла скластися зовсім інакше. Молодий і перспективний, він працював у Словаччині на заводі «Jaguar». Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, насамперед подбав про безпеку найдорожчих – мами та молодшої сестри Соломії.

«Якщо не приїдеш ти – поїду я», – сказав він матері, переконуючи її виїхати з України. Коли ж рідні опинилися у безпеці, Назар без вагань ухвалив рішення. Уже за добу він перетнув кордон у зворотному напрямку та повернувся до України, щоб стати на її захист.

Своє 20-річчя – 5 березня 2022 року – він зустрів уже вдома. Хлопець не шукав виправдань, він шукав можливості бути корисним. Спершу Сили спеціальних операцій, згодом – елітний «Азов». Його шлях – це шлях воїна, який свідомо обрав найважчі ділянки фронту.

Назар був людиною надзвичайної внутрішньої сили. Волонтерка Віра Шварцкоп згадує, як на одному з похоронів він заспокоював її, запевняючи, що смерть за Батьківщину – це вищий прояв чоловічої гідності. Він жив за цими принципами. Навіть після контузії та загибелі близького товариша, коли рідні благали його подумати про демобілізацію, він відрізав: «Якщо ми всі будемо ховатися, то хто буде воювати?»

Проте за бронею мужнього розвідника ховалося надзвичайно добре серце. Тітка Героя, Наталія Кашуба, пригадує його як справедливого хлопця, що завжди заступався за слабших. Символом цієї доброти стала кішка Монка, яку Назар врятував під обстрілами в Нью-Йорку на Донеччині та привіз додому в Рожище. Сьогодні вона – живий спогад про його людяність серед хаосу війни.

На площі біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. Міський голова Вячеслав Поліщук, висловлюючи співчуття родині, підкреслив, що саме завдяки таким титанам духу, як Назар, Україна продовжує стояти та боротися.

Під час прощання побратими ділилися щирими спогадами про Назара – хлопця, який став для них не лише зразковим військовим, а й братом по духу, по вірі та по безмежній любові до України.

Велелюдна процесія під супровід військового оркестру рушила до храму Архистратига Михаїла. Кожен крок відгукувався тугою в серцях містян.

Під час відспівування молитва сотень людей злилася в єдиний благальний голос за душу молодого воїна, який виконав головну заповідь – поклав життя за друзів своїх.

Назара Поліщука поховали на Алеї Слави під залпи почесної варти.

Особливу шану йому віддали воїни підрозділу «Азов». У їхніх очах палав той вогонь, який не дозволяє українцям збайдужіти до страшної реальності війни та щоденних випробувань.

Під час прощання над кладовищем залунала Молитва українського націоналіста, написана кров’ю на стінах тюрми у 1936 році патріотом Осипом Мащаком. У словах побратимів, які вони виголошували біля могили Назара, звучали заклики до боротьби за Батьківщину, за святу українську землю, за «невинну кров розстріляних під Базаром і Крутами та тисяч безіменних борців…».

На знак глибокої пошани та братерства побратими з «Азову» передали батькові Назара прапор підрозділу та державний стяг – символ вільної України, за яку його син віддав свою молодість і своє майбутнє.

Він назавжди залишиться 23-річним. Лицарем із позивним «Фокс», який любив життя, щиро кохав свою дівчину Софію і мав ще стільки мрій попереду. Але понад усе він любив Україну - і за неї віддав найдорожче.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині воїна. Вічна шана і слава Герою!