«У кишені було 130 гривень»: як на Волині облаштувалася пенсіонерка з Луганщини

Тікаючи від війни, з дому взяла лише документи та маленьку сумку речей, у гаманці мала 130 гривень, розповіла жінка Суспільному. 

«У спортивному костюмі і з маленькою сумочкою»

Ірина Плотніка жила у селищі неподалік Рубіжного. Колись працювала на шахті, потім на хімічному заводі. Жінка пригадує, у 2014-му про евакуацію не задумувалася, інтенсивність обстрілів була іншою, ніж у 2022.

«Я, знаєте, даже не думала спершу виїжджати, але коли фронт прийшов, стали стріляти, то виїзд був уже важкий, — говорить Ірина Плотнікова. — Пряма дорога на Бахмут була перекрита, там був обстріл. Машини лежали побиті, горіли, трупи лежали. І вони звернули зразу в посадку, і ми полями виїжджали». 

За декілька днів щоденні обстріли дісталися міста Бахмут. Жінка каже: люди ховалися у підвалах і боялися, що їх засипле. Виїхати з прифронтової території пенсіонерці допомогли волонтери. Жінка зізнається: тоді нічого не знала про Волинь.

«Коли ми виїжджали, то нас питали: куди, чи є у вас родичі, знайомі, чи друзі? Ну, в мене нікого не було. Їхати було нікуди. Куди запропонували, туди і поїхали. На Волинь, значить на Волинь. Цілий вагон людей був», — пригадує переселенка.

Спершу жінка приїхала у Маневичі, звідти потрапила у село Троянівка. Пенсіонерку безплатно поселили у приміщенні колишнього ФАПу. Облаштуватися допомогли небайдужі: несли їжу, постільну білизну і речі першої потреби.

«У мене речей ніяких не було. Їхала в одному спортивному костюмі з маленькою сумочкою, в кишені було 130 гривень. А тут в Манивичах в церкві. Я змогла взяти і взуття, і одежу, і пальто зимове», — додала Ірина Плотнікова.

«Там нічим жить»

З попереднього життя у жінки не лишилося світлин. Чи вцілів її дім на Луганщині і хто там тепер живе — не знає.

«Там води нема, газу, топити нічим. Там печі у нас в основному на вугіллі. Шахти розбиті, затоплені, розумієте? Там нічим жить! Я не знаю, хто там остався, як вони живуть? Ну це ж неможливо жить без нічого», — каже пенсіонерка.

Нині жінка живе на пенсію 2700 гривень і допомогу від держави у розмірі 2 тисячі гривень. Цього, каже, вистачає на оплату комунальних послуг і їжу для себе і кішки, яку прихистила і назвала Кицюнею.

«Тут свої, рідненькі»

До життя на Волині, каже переселенка, уже звикла.

«Я вже тут прижилася і ви знаєте, вже їхати ніколи нікуди не хочу. Люди тут хороші. Я і не замітила, як три роки минуло. Таке почуття, знаєте, що я тут давно вже живу. Тут свої, рідненькі», — додає Ірина.

У вільний від хатніх справ час жінка займається рукоділлям і перешиває придбані на секонд-хенді речі та одяг.

Читайте також: 

• Пережила війну, втратила все, але знайшла нову надію в Луцьку: історія переселенки Валентини Момот
• «Хустинка добра»: у Луцьку в онкоцентрі влаштували акцію для жінок, які лікуються у відділенні
• На Волині судили переселенця, який знущався над матір’ю і жорстоко її бив