Пережила війну, втратила все, але знайшла нову надію в Луцьку: історія переселенки Валентини Момот

Її історію мужності та надії розповідає Суспільне.

Чоловік Валентини помер 7,5 років тому, дітей порозкидало по світу. Одна донька живе в Донецьку, інша — в Харкові. Жінка каже, коли російські військові розбомбили її хату, то пішла жити до сусідки, яка загинула від обстрілів.

«У нас все було — будинок, город 15 соток, все було вдома — в один час все пропало, все побили», — каже жінка.

Потім жінка трохи жила в найменшої, третьої 45-річної доньки Ольги. Умов там не було, їсти готували на вогнищі, через російські обстріли відімкнули газу. Під час одного із таких бомбардувань донька втратила руку.

«Тут як летить ракета, я падаю під кущ. Внук тікає до сараю, зсипає з себе землю, а Оля між шлакоблоком — і нема руки. Шкурка висить одна. Наробили крику, знайшли машину, її завезли в лікарню, просто чорна кисть і шкурка. Вже зробили 5 операцій, так в мішечку руку й носе», — каже Валентина Момот.

Від обстрілів понад рік Валентина Момот ховалась у підвалах. Телефон ніде було зарядити, їла один хліб, який привозили волонтери. Одного дня прийняла рішення евакуюватися.

«Приїхав військовий і каже, що в 11 годин ми вас будем забирати. Я взяла сумку, а в сумці головне – похоронне, це найголовніше для мене було. І взяла сумочку з документами, все посадили і повезли», — каже Валентина Момот.

У Луцьку жінка півтора року жила у церкві «Фіміам», де надавали прихисток переселенцям. Нині живе на квартирі в однієї лучанки. Хоч 30 років Валентина Момот пропрацювала на шахті, має пенсію 3 тисячі гривень, щоб мати чим платити за найману кімнату жінка ще працює прибиральницею за 2 тисячі гривень.

«Чотири рази на місяць прийшла все помила, 11 поверхів, ліфт, сміття винесла. Треба на совість все робить, раз мене взяли в такому віці ще на роботу. Ще маю 2 тисячі, які переселенцям виплачують, так і живу», — розповідає жінка.

Нині жінка живе на 55-му мікрорайоні міста, щоп'ятниці їздить в інший кінець міста, до церкви, де її прихистили. Тут донині працює волонтерський центр та збираються місцеві жінки, аби приготувати передачки для військових: ліплять вареники, печуть печиво та пироги. У Луцьку, каже Валентина Момот, знайшла справжніх друзів і хоче дожити до 100 років. Більше дивіться у відео.

Читайте також:

• Як подружжя Моісеєнків із Запоріжжя виховує 10 прийомних дітей у Луцьку
• «Білорусів боїмося, а раптом…»: історія родини, що втекла від окупантів і оселилася біля кордону на Волині
• «Страшно було залишатися, коли земля двигтіла під ногами»: переселенка з Соледара про нове життя на Волині