Як подружжя Моісеєнків із Запоріжжя виховує 10 прийомних дітей у Луцьку

Як розповів Суспільному батько Олександр, найменшому з дітей – 5 років, а найстаршому – 22.

«Бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом»

Перших прийомних дітей подружжя Моісеєнків взяло у 2014 році. З того часу виховало 17 дітей з Запорізької області, яких брали на виховання з дитячих будинків, інтернатів і притулків.

«За час війни наша сім'я поповнилася дев'ятьма дітками. Тільки за минулий рік до нас зайшло семеро, — говорить мама Ірина. — У кожного з них свої життєві історії — важкі та болючі. Але намагаємося з ними справлятися: бути кожному і психологом, і вчителем, і мамою, і татом».

«Можливо, якби відразу звалилося на голову 17 дітей, то було б нереально. Але коли вони приходять...Я їх просто читаю. Я бачу, хто з них що потребує, куди треба звернути увагу», — каже батько Олександр.

«10 сімей його дивилися і ніхто не хотів взяти»

55-річний Олександр та 53-річна Ірина — родом з Запоріжжя. У 2010 році сім’я Моісеєнків, яка виховувала двох рідних доньок, втратила третю дитину. Після цього, кажуть, ухвалили рішення взяти у сім’ю прийомних дітей.

«Якось виникла ідея обігріти хоч одну-двоє діток. Але потім так якось вийшло, що їх стало не один і не двоє. Першими дітками, які зайшли до нас до нас в сім'ю, був Вітя і Діма», — каже Ірина Моісеєнко.

Діму, якому на той час було рік і 9 місяців, сім'я взяла в дитячому будинку. Зі слів батька Олександра, хлопчик не розмовляв та не ходив:

«Тяжкий був. Але дружина взяла його на руки, пригорнула і сказала: ми його беремо. Служба здивувалася, бо 10 сімей його дивились, ніхто не хотів взяти. В нього — ураження головного мозку, він довго в реанімації був. Його батьки покинули взимку в підвалі».

У 2015 році родина отримала статус дитячого будинку сімейного типу. Головне у вихованні, кажуть Ірина та Олександр, — любов, увага та турбота.

«Намагаємося всім приділити увагу і любов, — говорить мама Ірина. — В мене дуже гарні помічники. Дівчата старші завжди допомагають. Я їм дуже вдячна. Хлопці теж допомагають, в основному, татові».

«Я завжди говорю: дітям, скільки ти їм не розказуй про щось, вони будуть робити саме так, як ти вчиняєш», — каже Олександр Моісеєнко.

Найстарший прийомний син служить в ЗСУ за контрактом

22-річний Микола — найстарший син. У сім’ї Моісеєнків хлопець прожив шість років. Торік звільнився з хімічного підприємства на Запоріжжі й пішов у Збройні Сили служити за контрактом. Зараз приїхав у відпустку до родини.

«Торік 9 липня підписав контракт з 32 окремою артилерійською бригадою морської піхоти, я матрос, — каже військовослужбовець Микола. — Сім'я багато для мене значить. Дуже вдячний батькам, що зараз спілкуємось і маємо такі гарні відносини».

Зі слів голови сімейства Олександра, син Микола служити пішов добровільно, а батькам про своє рішення повідомив, коли уже відправлявся в частину.

«Ми його підтримуємо. Хоча не дуже легке для мене його рішення. Він вийшов з пекла, пережив багато чого хлопець. Хвилюємося за нього кожну хвилину», — говорить батько Олександр.

«Люди дуже гарно прийняли нас»

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Моісеєнкам пропонували виїхати у Канаду, але подружжя з прийомними дітьми обрало Волинь.

«До нас у місто Вільнянськ кожної ночі прилітало шість С-300, — пригадує Олександр. Моісеєнко. — Ми перший раз виїхали саме тому, що в Дімки загинув товариш, в його будинок прилетіло».

Зі слів Олександра, через обставини родина змушена була повернутися додому. Потім сім’я 7 місяців проживала на Львівщині. Коли Фундація Олени Зеленської запропонувала збудувати будинок, родина Моісеєнків містом для проживання вибрала Луцьк.

З поселенням, розказує батько сімейства, допомагала обласна служба у справах дітей:

«Люди дуже гарно прийняли нас. Тому і погодили на Волині будівництво. Подобається. Звичайно, що діти дуже довгий час додому хотіли. Але оце може з місяць вже переломилися. Кажуть: ні, будемо тут жити, нікуди не їдемо».

Діти навчаються онлайн у Запорізькій школі. З наступного навчального року подружжя планує, аби вони вчилися в луцькій школі.

Все життя Олександр Моісеєнко працював водієм автобуса. Зараз батько багатодітної родини шукає варіанти працевлаштування.

«Воно ж війна, далеко не заглядаєш. Намагаюся дати раду всім. Тому мрії такі: щоб усі живі, здорові були. Насправді живеш їхнім життям, не стільки своїм», — каже голова сімейства.

На Волині, за словами начальниці обласної служби у справах дітей Алли Онищук, діє 43 дитячих будинки сімейного типу та 60 прийомних сімей, в яких виховують 389 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Читайте також:

• Не могла жувати і ковтати, втратила мову та пам’ять: як живе маленька волинянка, яка мала важке неврологічне захворювання
• Підліток поцілив з пневматики в дітей: що насправді сталося у школі на Волині
• «Білорусів боїмося, а раптом…»: історія родини, що втекла від окупантів і оселилася біля кордону на Волині