155 днів на позиціях і понад чотири місяці в оточенні: історія бійця «Авдоса» з волинської бригади
Понад чотири місяці в оточенні, постійна небезпека та боротьба з панікою — таким був один із найважчих бойових досвідів військового Олександра з позивним «Авдос». Чоловік родом з Авдіївки, яку росіяни знищили, а до лав ЗСУ офіційно долучився наприкінці 2022 року.
У складі 100-ї окремої механізованої бригади він виконує бойові завдання та розповідає, як провів 155 днів на позиціях у Щербинівці поблизу Торецька, чим підтримував зв'язок із рідними та чому йому більше нікуди повертатися.
Історію бійця розповіли у бригаді.
Олександр народився і виріс в Авдіївці, що поблизу Донецька. Тож його позивний не потребує додаткових пояснень – «Авдос».
– Офіційно до лав ЗСУ я став у грудні 2022-го. Неофіційно – навесні 2014-го. Увесь цей час разом із друзями ми працювали на оборону рідного міста: будували укріплення, готували їжу для бійців, патрулювали територію, аби запобігти заходу ворожих ДРГ, – розповідає Олександр.
Паралельно чоловік працював слюсарем-автокранівником на Авдіївському коксохімічному заводі.
Нині ж «Авдос» служить на посаді головного сержанта взводу в 2 мотопіхотній роті мотопіхотного батальйону 100 омбр.
Про таких бійців впевнено можна сказати: «Бачив усе». Скажімо, в липні 2025-го він заступив на позиції у Щербинівці, що під Торецьком. Пробув там 155 днів, зокрема, понад чотири місяці – у фактичному оточенні...
…Щодо того, як вдалося пережити надскладні випробування, «Авдос» каже наступне:
– Треба мати терпіння, треба навчитися боротися з панікою. Бо паніка на «нулі» – то дуже поганий порадник, – ділиться досвідом бувалий у бувальцях боєць, – Воду, їжу, боєкомплект та найнеобхідніші на позиції речі нам доставляли дронами. Була можливість надиктувати через «радєйку» голосове повідомлення рідним. Також побратими з КСП давали прослухати – так само через рацію – «голосові», які нам надсилали з дому.
До речі, саме тоді Олександр завів свою розкішну бороду – і «розставатися» з нею тепер не збирається.
«Авдосу» є за кого і за що воювати. З фронту його чекають найдорожчі люди: мама Тетяна Олександрівна, брат Максим, кохана дружина Тетяна, а також найбільша татова радість – донечки Анжеліка і Мирослава. Усіх своїх рідних чоловік вивіз з Авдіївки у безпечне місце ще на початку липня 2022-го…
…А ось на запитання, чи мріє про повернення в рідне місто, Олександр відповідає несподівано серйозно і дуже стримано:
– Мені немає куди повертатися. У нашої родини в Авдіївці було три квартири і приватний будинок – все це давно зрівняне із землею. Простіше усім разом почати нове життя в іншому місці, – каже «Авдос».
Читайте також:
Будь в курсі усіх новин
