У загиблого Героя Станіслава Солов’я з Волині народився син

Кажуть, матері та рідні військовослужбовців — бійці невидимого фронту. Щодень і щохвилини вони чекають на звісточку з війни. Не випускаючи з рук телефон, нервово вдивляються в екран, коли нарешті повернуться із завдання їхній захисник чи захисниця і з’являться в мережі. Та, на жаль, багато з них так і не дочекалися своїх найрідніших…

Війна забрала у Валентини Соловей із Каменя-Каширського найдорожче — старшого сина Станіслава. У боях з рашистами він загинув на Донеччині п’ять місяців тому. Стас був надійною опорою для усієї родини. Тепер рідним дуже важко адаптуватися до нової реальності та знайти новий сенс у житті, - пише газета «Полісся».

«Втім, якось треба тамувати біль, який нікуди не зникне, підвестися на ноги та робити щось корисне заради його честі. Мозок досі відмовляється вірити, що сина немає серед живих. Стас був благородним, а тому пішов нас захищати. Він був здібним, швидко опановував знання, що стосувалися електроніки чи техніки, будівельної сфери чи комп’ютрних технологій. Не стала винятком і військова служба.

Стас у стислі терміни опановував сучасну зброю. Не будучи офіційно призваним до війська, він їздив на полігон відпрацьовувати навики стрільби, з підручних засобів міг змайструвати рацію, разом з хлопцями виготовляв плитоноски. Він сам додумався пошити із рятувальних фольгованих ковдр плащі для військових, бо, зодягнувши таку накидку з каптуром, солдат ставав невидимим для ворожого тепловізора», — розповідає пані Валентина і силкується, аби втримати сльози, що вже забриніли в очах.

Про те, що Стас піде воювати, рідні не мали й сумніву. Він з дитинства дорослішав не за роками, любив Україну, як мати любить своє власне дитя. Тож без вагань залишив свої дані у військкоматі, хоч свого часу строкової служби не проходив за станом здоров’я.

«Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, — детально відтворює хронологію подій мати героя, — Стас проживав у Києві зі свою ще тоді цивільною дружиною Лілею. Із першими вибухами в столиці діти, чимдуж зібравши речі, поїхали на Житомирщину до батьків невістки. Саме там син зіштовхнувся з жахами війни. З місцевими тероборонівцями довелося проводити «зачистки» після захоплення росіянами кількох сіл області. Не мав військового досвіду, не тримав у руках зброю, але став воїном.

За рекомендаційним листом він вступив до лав 59 бригади, 11 батальйону роти вогневої підтримки протитанкового взводу. Весною зі своєю дівчиною син планував одружитися. Але війна несподівано перервала їхні плани. Вже будучи на військових позиціях, Стасу дали кількаденну відпустку для реєстрації стосунків. Через тиждень після одруження воїн загинув у нерівному бою. Якби Стас у складі зведеного підрозділу не вийшов на підмогу, то наших воїнів противник міг би взяти в кільце. Відбиваючи атаки ворога, Станіслав один з усього підрозділу поклав життя, щоб мали змогу жити інші».

Не зважаючи на переживання, переоцінку цінностей, ставлення друзів і недругів, стійкість родини загиблого Героя вражає до глибини. Ангел обійняв своїми крилами Стаса в день народження молодшого брата Іллі, середульшого в сім’ї. У день свого повноліття Ілля ховав свого наставника, порадника і підтримку. Ілля довго не міг змиритися із втратою. Він рідко виходив на вулицю, не спілкувався з друзями. Разом з тим розумів, що як би боляче не було, але треба жити. Жити за себе, за матір, за молодшого брата, за воїнів, знаходити сили та ресурси в повсякденній рутині та бути корисним для інших.

Свій намір Ілля реалізував, доєднавшись до команди волонтерів «Незламні». Відомі в Україні та за її межами доброчинці облаштовують пункти незламності в містах, які постраждали від бойових дій. Нині із благодійною місією Ілля перебуває у прифронтовому Вугледарі.

Сім’я Солов’їв відома в місті своєю багатолітньою волонтерською діяльністю. Завдяки їхнім зусиллям було придбано сотні екземплярів військового обладнання, амуніції… Більше року впродовж кровопролитного протистояння за ініціативи Валентини небайдужі господині міста та вона сама випікали тонни кондитерських виробів. А її наймолодший син Яромир разом зі своїми друзями-школярами реалізовував смаколики задля потреб Збройних сил. За хорошу роботу діти отримали грамоту від генерала Залужного.

Не шкодували члени родини при цьому не лише фізичного ресурсу та власних коштів, але й займалися логістикою, організовували благодійні збори, закликаючи людей долучитися до благородної справи — підтримати армію. Зокрема, у 59 механізовану бригаду ЗСУ допомогли придбати автомобіль, дрони, старлінки ще до того, поки син Станіслав став її бійцем.

Як стверджує з власного доброчинного досвіду Валентина, військовим важко без волонтерів, і, щоб хлопці не зламалися, їм треба постійно допомагати, аби якомога швидше виграти цю війну.

Тим часом, непокоїться Валентина, на тривалий час призупинена акція із продажу солодощів на підтримку військових. Жінка не певна, чи готова з’явитися серед людей, продаючи продукцію. Тож пропонує свою підтримку із залученням небайдужих допомогти їй у цій важливій справі. Адже завдяки благодійним продажам вдавалося накопичувати значні суми коштів, які витрачали на потреби наших захисників. Не всі можуть ставати в бій з ворогом, але більшість може підтримати наших військових бодай кількома гривнями.

Дружина Станіслава Ліля дізналася, що при надії, ще під час служби коханого у війську. Від переживань за чоловіка нерви молодої жінки і майбутньої матері дали збій: у Лілі стався інсульт. На щастя, завдяки професійним лікарям вагітність вдалося зберегти і продовжити. А минулого понеділка, 25 вересня, у мужнього воїна народився син. Горе і щастя сталося в родині в один рік. На жаль, малюк ніколи не побачить татка, але знатиме, що він у нього Герой!

Станіслав Соловей не зрадив державі та українському народу. Він із гідністю виконав свій громадянський обов’язок, тому рідні, близькі та ті, хто знав бійця, просять підписати петицію до президента України про присвоєння Стасу звання Героя України посмертно. 

Леся МІНІБАЄВА

Читайте також: 

• Квіти для воїнів: на Волині подружжя створює та прикрашає букетами Алею Слави Героїв
• Останніми словами були «матусю, я вас люблю»: рідні Героя з Волині півтора року не можуть повернути його тіло з поля бою
• Волинянка плете в техніці макраме гамаки-шатра та крісла-гойдалки