Роботі присвятила понад пів століття: волинянка у 80 років продовжує навчати дітей

Про це йдеться у газеті «Твій вибір».

Щоб отримати паспорт, мусила їхати аж до Сибіру

– Сама я родом із Волині. Тут народилася, тут закінчила школу, – знайомимося з Марією Василівною. – Але колись радянська влада нікуди не випускала людей із села. Тому навіть паспорта нікому не давала. А без «бумажки» ти – ніхто.

Врятувати юну Марію від колгоспного рабства допоміг рідний брат. Він тоді служив капітаном вантажного судна на півночі росії. От і запропонував «схему»: попроситися працювати в сибір, а через трохи – вже з паспортом – дівчина сама зможе вирішити: де жити й ким трудитися.

– Я завжди була енергійною, не цуралася ніякої роботи. А оскільки в ті часи найкращу зарплату мав робочий клас, то саме на заводі чи фабриці й хотіла працювати, – продовжує оповідачка. – І так доля закинула мене аж до ханти-мансійська.

Опинившись майже за 4000 км від рідного дому, 17-річна волинянка разом із землячкою-ровесницею стали шукати роботу. Випадково натрапили на оголошення про набір учителів. Пройшли співбесіду, вивчилися на курсах – і з 1 вересня взялися до роботи. Але…

– … але вчителювати мене направили не до міської школи, а за 200 кілометрів від ханти-мансійська. І навіть не в село, в «дєрєвушку». Там чоловіки не мали ніякої іншої роботи, крім рибальства, жінки займалися виключно вирощуванням чорно-бурих лисиць, а вчителів у школі було так мало, що мусили викладати декільком класам одночасно, – згадує Марія Василівна.

Про те, наскільки непрості були умови не лише праці, а й життя загалом, можна тільки здогадуватися. Тож два роки відпрацювавши вчителькою, юна волинянка при першій же нагоді повернулася до України. Спершу складно було закріпитися на постійному місці. Тому трудилася Марія Василівна і в селах Замлинні та Радехові Волинської області, і в місті Володимирі. А з 1981-го вдалося нарешті знайти постійну роботу в селі Вишневі тоді ще Любомльського району. І саме там жінка мешкає дотепер.

– Роботі з дітьми я присвятила 62 роки! Ото як почала у 18 учителювати, так дотепер не можу покинути, – усміхається Марія Біднюк. – Зараз, правда, то вже не є моя офіційна робота. Але коли люди просять позайматися з дитиною, підтягнути в якихось предметах, то не можу відмовити. Бо діти додають мені енергії. А коли бачу їхні успіхи – дуже радію, що навіть у 80 я лишаюся хорошим педагогом.

Читайте також:

• Виростила доньку і сина, має двох онуків та п’ятеро правнуків: жителька Волині відзначила 95-річчя
• Тішиться онуками та правнуками: волинянка відзначила 95-річчя