Упродовж 13 місяців його доля залишалася невідомою: на Волині поховали Героя Романа Лайтара

Про це повідомили у Ковельській міській раді.

Роман — корінний ковельчанин. Навчався у загальноосвітній школі №8. Із дитинства вирізнявся допитливістю та любов’ю до читання — книги стали для нього хорошими друзями й залишалися поруч упродовж усього життя.

Як і багато ровесників, у шкільні роки Роман захоплювався спортом. Займався вільною боротьбою під керівництвом тренера Анатолія Мілехіна.Після дев’ятого класу здобув спеціальність слюсаря у професійно-технічному училищі №7. Працював у ПТМ «Ковельтепло», згодом — у Ковельському МТМО. З часом перейшов у приватну справу й зарекомендував себе як умілий майстер у меблевій галузі.

Роман багато читав, цікавився історією, фантастикою, природничими науками, черпав для себе цікаву інформацію з науково-пізнавальних журналів. Він був людиною різнобічною: спокійним і зосередженим на самоті, але водночас відкритим до живого спілкування. Друзі цінували його за щирість, вірність і надійність — у його порядності ніколи не сумнівалися.

Одним із його незвичних захоплень було вирощування кактусів. У їхній стриманій, суворій красі Роман бачив символ витривалості й здатності виживати за найскладніших умов.

Особливе місце в його серці займала племінниця Злата. Він піклувався про неї, як про рідну доньку, намагався якомога більше часу проводити разом, ділитися знаннями, розповідати про прочитане й побачене.

Коли розпочалася повномасштабна війна, Роман не мав сумнівів — він стане на захист України, щойно настане час.

У вересні 2024 року Роман був мобілізований. Після навчання приєднався до підрозділу 68-ї окремої єгерської бригади, яка тримала оборону на одному з найважчих напрямків — Покровському.

Під час телефонних розмов із рідними завжди цікавився Златою, просив берегти її та доглядати кактуси. Заспокоював близьких і запевняв, що повернеться додому, адже його чекають.

Уже під час війни в нього з’явилася ще одна мрія — здобути освіту військового психолога. Він бачив, наскільки побратимам потрібна моральна підтримка, і вірив, що зможе бути корисним. Оптимізм, внутрішня стійкість і здатність підтримати словом допомагали йому як у цивільному житті, так і на фронті.

Перше бойове завдання для бійців, які щойно прибули на лінію зіткнення, стало справжнім випробуванням. У надзвичайно складних умовах, перебуваючи в чисельній меншості, Роман разом із побратимами тримав позиції під постійним тиском переважаючих сил ворога. Вони стояли до останнього, виконуючи наказ і не відступаючи. Після бою зв’язок із Романом було втрачено.

Упродовж 13 місяців його доля залишалася невідомою. А невідомість — це завжди надія. Родина вірила до останнього. Та, на жаль, експертиза ДНК підтвердила: солдат, старший стрілець-оператор 3-го єгерського відділення 2-го єгерського батальйону військової частини А4056 (68-ї окремої єгерської бригади) Роман Лайтар загинув 15 листопада 2024 року в районі населеного пункту Селидове Покровського району Донецької області.

За мужність, героїзм і вірність військовій присязі Роман Лайтар був нагороджений відзнакою Єгерської бригади — «Хрест воїна-єгеря» І ступеня.

Міський голова висловив щирі співчуття рідним загиблого Захисника: мамі Тетяні Григорівні, сестрі Анні, племінниці Златі, усім, хто любив і знав Романа: «Немає таких слів, які могли б полегшити ваш біль. Спасибі вам за Героя, за його подвиг, за його внесок у нашу Перемогу. Це тяжка й непоправна втрата для всієї громади. Ім’я Романа назавжди буде вписане в історію нашого міста».Україна продовжує жити й боротися, бо має таких воїнів, як Роман Лайтар.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині захисника! Вічна пам’ять і слава Герою!