«В сорочці народився»: історія багатодітного батька, який після важкого поранення проходить реабілітацію на Волині

Суспільному чоловік розповів: вдома на нього чекають дружина і п'ятеро дітей: троє синів і дві доньки. Найменшому сину нині шість років, старшому — 22, він, як і батько, одягнув військовий однострій.

Життя до та після вторгнення

Олександр народився у Харкові, згодом разом із батьками переїхав у Київ, створив власну родину, багато років працював на будівництві. Каже: захоплювався китайськими бойовими мистецтвами, зокрема, він-чунь.

Чоловік пригадує, про вторгнення Росії в Україну почув дорогою на роботу.

«Якраз в маршрутці їхав і поруч військкомат, а люди розмовляють — війна. Я пішов у військкомат замість роботи. На мою сім’ю пруть, як можу не йти? Я хотів дітей вивезти, то вони сказали, що нікуди не поїдуть», — розповідає Олександр.

Після проходження військового навчання чоловіка перевели у один з батальйонів 112 бригади. Разом із побратимами боєць виконував бойові завдання на Луганщині.

«Піймав міномьотку і Колька загинув»

З 2023 року Олександр служить у 111 бригаді. Важке осколкове поранення військовослужбовець отримав торік у березні. Пригадує, його, пораненого встигли евакуювати з поля бою, але вижили не усі його товариші.

«Я піймав міномьотку і Колька (побратим Олександра) загинув. Хлопців там порвало трохи, мене на ноші і поперли. На ногу дивлюся, а там дірка. А один осколок по ребру вискочив і медичка каже: в сорочці народився», — говорить захисник.

Після важких поранень Олександр оговтується уже рік, реабілітація триває досі.

«Він як прийшов, то взагалі не міг підіймати руку, біль була, рука навіть до 90 градусів не підіймалася. А зараз вже бачте як...», — каже медсестра реабілітаційного відділення Віра Комарова, яка допомагає Олександру.

Важкі спогади і плани на майбутнє

Зі слів Олександра, найважче на передовій втрачати друзів і побратимів.

«Працює по нас снайпер, а я не можу хлопчину витягти, це дуже важко, коли на твоїх очах помирає людина. Бувало таке, що з посадки виходили, де людьми застелено…це війна», — додає чоловік.

Боєць переконаний, українські військові вистоять. Після реабілітації хоче повернутися до побратимів і продовжити боротьбу.

«Для мене Україна, це мій дім, це моє рідне все, це берегти треба. Стрій, це сім’я, я буду повертатися», — додав військовослужбовець.

Читайте також:

• Стояли по 16 годин і співали гімн Росії: історія бійця з Волині, який пройшов майже два роки полону
• «Найважче втрачати побратимів, усе інше можна пережити»: історія волинської Солдат Джейн, яка воює з 19 років