Ветеран з Волині, який втратив дві ноги та руку, будує дім

Про це пишуть Волинські новини з посиланням на сюжет ТРК «Аверс».

«Побратими допомогли дах накрити. Далі ми своїми силами з двома братами почали з даху утеплювати, бо утеплити – найголовніше. Потім замовили вікна. Почали шпаклювати, обробляти стіни. На сантехніку, стяжку наймали людей, щоб швидко зробили», – говорить Роман.

Будівництво тривало. Випадково в будівельному магазині Роман познайомився з волонтером Марком.

«Я заїхав у Гірку Полонку. Я їх не знав. Я їх шукав. Ми вперше зустрілися в «Епіцентрі» на касі. Я робив ремонт і заїхав, щоб скупитися. Побачив хлопця без руки й вирішив допомогти йому завантажити матеріали в машину. Коли підійшов до нього з пропозицією допомоги, побачив, що він на протезах», – пригадує Марк.

Наступного дня Марк приїхав до будинку родини й одразу взявся до справи.

«Виходжу, бачу, що Марк стоїть. Каже: йдемо подивимося, що треба робити. На наступний день приїхав і приступив до роботи. Він те, що мав робити в себе вдома, відклав, приїхав до мене і тут робить. За два тижні він нам рідним став», – каже Роман.

«Він для Романа робить немов для сина. Старається, щоб усе було якнайкраще», – додає Катерина.

Марк працює біля домівки Романа понад два тижні. Привіз ворота, навозив каменю, щоб зробити поріг.

Волонтер зізнається: здивувало його тут чимало. Найперше – сам господар, який на протезах і без руки працює нарівні з усіма. Здивувало й інше – байдужість окремих сусідів, які навіть не вітаються.

«До них ніхто не заходить, ніхто не цікавиться, а що вже говорити про допомогу... Так не повинно бути. Мало того, що не приходять, не цікавляться, не допомагають, то навіть не вітаються. Ставлення до цієї молодої сім’ї, до таких хлопців…» – обурюється Марк.

Попри все, завдяки волонтерам і рідним робота кипить щодня: хтось вкладає плитку, хтось рівняє стіни, а хтось тримає дружню атмосферу. 

На початку повномасштабного вторгнення Роман повернувся з Польщі, щоб захищати Україну. Спочатку служив на Луцькому аеродромі, а далі були штурми на Херсонщині. Саме там він зазнав найважчих поранень. У херсонській лікарні йому ампутували руку, а пізніше в Одесі через гангрену довелося ампутувати обидві ноги. Далі була тривала реабілітація в Луцьку. І саме в госпіталі Роман зустрів Катерину.

«Ми з Рівненської області, але раніше не були знайомі. Ми познайомилися в госпіталі й так почали спілкуватися. Мама навідувала його, вони були знайомі, а я пішла за компанію. Коли я його побачила, то не знала, про що говорити. В нас не було спільних тем. Ми ж уперше побачилися, до того ж у госпіталі. Потрохи розговорилися і знайшли спільні теми», – говорить Катерина.

«Вона прийшла з мамою до мене в госпіталь. Маму я знав, але не знав, що в неї є Катя. Коли вони прийшли до мене в палату, ми з її мамою почали говорити, а Катя сиділа, мовчала», – пригадує Роман.

Попри тяжкий шлях реабілітації, життя в оселі вирує на повну. У господарів і волонтера вже є спільні плани на відпочинок. Цієї осені Роман із Марком збираються на тихе полювання – по гриби.

Завдяки небайдужим людям постають не просто стіни, а створюється міцна родина, адже саме щира підтримка допомагає долати найважчі випробування.

Читайте також: 

• Повернувся з війни й відкрив грибну ферму: ветеран з Волині вирощує печериці
• Понад 3 млн грн на квартиру: ветеран з Енергодара придбав квартиру в Луцьку
• Втратив ногу й око, пережив 14 операцій і став батьком: історія 24-річного ветерана з Волині