Від першого поцілунку до 65 років разом: історія кохання подружжя з Волині

Історією свого кохання подружжя поділилося із Суспільним.

Познайомилося майбутнє подружжя у лікарні, де лікувався Василь Кушнір. Напередодні нового року 1961-го він організував колядування у медичному закладі, куди запросив й Ольгу. Разом ходили по палатах, колядували.

«Захотів її поцілувати, а вона й не проти була, але коли йшла якась санітарка чи медсестра, то вона від мене відпихалася», — пригадує Василь Кушнір.

Василь розповідає, що майбутній дружині не освідчувався.

«Я просто сказав: «Стій!» і почав з нею говорити. А потім притягнув до себе і поцьомав, а тоді все і вже яке освідчення. Кажу: «Виходь за мене заміж. І вона дала згоду», — говорить чоловік.

Ольга Кушнір каже, що Василь привабив її тим, щоб був дуже красивий в молодості, завжди дотримувався слова.

«Ревнувала свого чоловіка, я не хотіла, щоб хтось між нами був третій. Зараз ми вже старі, ми вже зараз рідко цілуємося», — говорить Ольга Кушнір.

Василь Кушнір каже, що щасливе сімейне життя полягає в тому, що дружина була завжди на першому місці: вона — головна господиня, а він — помічник, готовий підставити плече і допомогти.

«У мене, до речі, такий вірш був «Воля» — Василь і Оля. Кожна буква — це 25 %, в мене одна буква «В», а в неї три — Оля. 75%. Так воно і наше сімейне життя. Я — 25%, вона — все остальне», — сказав чоловік.

Найщасливіший рік подружнього життя, пригадав Василь Кушнір — перший після одруження. Тоді чоловік зрозумів, що його Ольга — на все життя. А Ольга Кушнір каже, що їй найбільше запам'ятався рік, коли народився первісток, старший син.

За свої роки Ольга Кушнір встигла попрацювати завідувачкою бібліотеки в селі Житані Володимирського район, після цього працювала заправницею, згодом — сторожем в школі села Піддубці. Василь Кушнір за своє життя змінив чимало професій: спочатку був агрономом, потім служив в армії і був помічником командира ескадрильї в Чернігівському вищому військовому училищі льотчиків.

Згодом працював головним агрономом у колгоспі «8 березня» в Чарукові. А ще — очолював сільську раду в Чарукові, працював секретарем парторганізації радгоспу в Піддубцях, а також викладав допризовну підготовку в місцевій школі.

Перед виходом на пенсією останньою його роботою було Братства ветеранів ОУН-УПА Волинського краю імені полковника Клима Савура, де Василь був керівником. Цей період, розповіла дружина Ольга, був найважчим, адже чоловік весь час був на роботі, а вона займалася і хазяйством, і пасікою.

«Кожен мав свою думку, а тоді приходили до спільного, але в більшості, то вона була не права. Хто винна — невістка. Сварилися за всяку всячину бувало, але в основному за дітей: я накажу, вони плачуть, а вона їх жаліє і на мене свариться, що я їх ображаю», — говорить чоловік.

Ольга Кушнір каже, що могла на чоловіка образитися й декілька днів не говорити, але потім все одно мирилися.

«У нас вже такі роки, що нам одне без другого вже дуже погано. Я вдячний долі, що вона в мене є. Дружина є дружина», — каже Василь Кушнір.А Ольга додає, що не хотіла б іншого чоловіка мати. «Ух ти…Молодець, дай поцьомаю», каже Василь Кушнір.

Онука пожружжя Ярина Гадзінська каже, що для неї бабуся і дідусь є живим прикладом того, що існує кохання, любов, взаєморозуміння та повага.

«Попри такий вік і живучи з ними я це бачу. Їхні спільні жарти мені подобаються, вони це розуміють, вони підіграють один одному. Їхня доброта і вірність один одному протягом стількох років. Тому я стараюся для них щось приємне придумувати», — каже онучка.

Останній подарунок, який підготувала бабусі та дідусеві — зліпок їхніх рук.

Читайте також:

• Пів століття разом: історія подружжя з Волині, у яких війна забрала двох синів
• Від листів на відстані до смарагдового весілля: історія кохання Марії та Миколи Горбачів з Волині