«Від страху горло стискало»: киянка переїхала до Луцька та допомагає шити одяг військовим

Ірина Кучмар полишила власну домівку на Оболоні у Києві ще в лютому. Сьогодні вона має де жити, має нову роботу, але не вдома. Пані Ірина любить подорожувати, хотіла цьогоріч вступити та нарешті отримати диплом про вищу освіту. Та війна змінила плани. Про перші обстріли столиці, паніку в метро, дорогу на Волинь розповіла киянка, яка вже півтора місяця у Луцьку. Про це пише Волинський обласний центр зайнятості.

Такі емоції були у більшості українців. Хтось біг у магазин за продуктами, хтось спускавсь в метро, бо там безпечно, хтось пакував валізи і втікав. Родина на той час ще не знала, куди їхати. Були думки – за кордон.

«Знайома запропонувала приїхати до них в Німеччину. Але кому ми там треба? Україна, вона наша Україна. Вдома ми вдома, навіть, якщо це інша область», – розмірковує киянка.

Після сімейної ради родина вирушила на Волинь. Тут були знайомі знайомих, які обіцяли їх зустріти й допомогти на початках облаштуватися. Та спершу потрібно було доїхати.

Син знайшов в інтернеті перевізника. У салоні було набагато більше пасажирів, ніж потрібно. Водій відразу попередив: пасажирів забагато, тому блокпости будем оминати.

«До Житомира ми їхали пів дня. Багато зупинялися, бо назустріч йшли колони танків та БТРів. Вибухи було чути то зліва, то справа. То літаки гули. Знаєте, від страху аж горло стискало», – ділиться пані Ірина.

У дорозі, крім заторів, довелося зіткнутися з довжелезними чергами на автозаправках. Оператори видавали лише 20 літрів на одне авто. Поза чергою обслуговували тільки спецавтомобілі.

Лишаючи домівку, родині вдалося взяти документи, ліки, трохи харчів та дещо з речей. Пані Ірина шкодує, що не встигла сусідам залишити ключі від квартири. Тепер її квіти точно зів’яли…

Після приїзду до Луцька родина оселилася в орендованій квартирі. Знайомі допомогли облаштуватися, розповіли, куди звернутися переміщеним особами, щоби отримати допомогу від держави. За тиждень, коли страх минув, постало питання, як далі жити. Потрібно було шукати роботу.

Понад 20 років Ірина Кучмар пропрацювала у комунальному некомерційному підприємстві «Клінічна лікарня «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради соціальним працівником. Після скорочення трудилася помічником вихователя. Тож у Луцьку пошук роботи почала зі схожих вакансій.

У Луцькому міському центрі зайнятості, куди пані Ірина звернулася за допомогою, її кар’єрний радник Юлія Возняк запропонувала кілька варіантів. Після роздумів безробітна зупинила свій вибір на ПрАТ «Едельвіка». Тепер вона член великого дружного колективу.

«Я працювала у різних колективах, та тут мене вразила щирість, доброта й бажання допомогти. Майстер цеху Наталія Жарикова, родина Філюків Любов та Василь дуже допомагають не лише мені, а й іншим переселенцям. Вони по-батьківськи нами (переселенцями – авт.) опікуються. Розповіли, де розташовані центри, що допомагають. Там ми взяли дещо для побуту: подушок не було, то я взяла м’яку іграшку-«гусеницю», щоби спати», –  вдячно відгукується про колег пані Ірина.

На новій роботі киянка працює з пресом, допомагає іншим шити одяг для військових. За цей час жінка полюбила Луцьк. У вільний час вивчає місто, позаяк на Волині вперше. Вже відвідала замок Любарта та підземелля, прогулялася навколо будинку скульптора Голованя.

«У вас дуже гарний парк. А будинок з химерами – це щось неймовірне. Я такого ще не бачила! У Києві любила гуляти у нашому парку на Оболоні. Музей води, Хрещатик, пам’ятник жабі – це для мене місця, де я відпочивала душею. Сподіваюсь, ми повернемося додому», – каже пані Ірина.

Світлий Великдень родина святкуватиме у Луцьку. Головне, що усі разом, живі та здорові, чекатимуть перемогу тут.