Луцьк пахне мені дитинством: як ілюстраторка Ольга Сокол закохує інших у місто

За освітою Ольга юристка. Понад десять років вона прожила в Києві, а 12 років професійно займалася фотографією. Тепер її творчість допомагає іншим побачити Луцьк її очима.У відвертій розмові з журналістами ВСН 37-річна Ольга Сокол розповіла про своє дитинство, творчий шлях і життя в місті, яке стало для неї домом. 

Ольга Сокол припускає, що її творчий шлях почався з дідуся Леоніда. Він був звичайним хлопцем із села в центральній частині України, але завжди мріяв стати лікарем. Зрештою наважився поїхати до Львова, вступив до медичного університету й згодом став відомим хірургом і професором. Попри професійні здобутки, медицина була не єдиним його захопленням — він усім серцем любив мистецтво. У його оселі зберігалися картини, статуетки, старовинні фотоапарати й відеокамери, а також величезна бібліотека.

Квартиру, у якій Ольга жила разом із дідусем і бабусею, вона й досі пам’ятає як казковий замок.

«Я пам’ятаю квартиру, у якій жила з дідусем і бабусею, як казковий замок. Там усі стіни були в картинах, було багато книжок, у дідуся була величезна бібліотека. Але найбільше мене цікавив його кабінет».

У кабінеті були червоні стіни, великі дубові меблі та стіл із численними шухлядами. Дідусь замикав їх на ключ, а Ольгу особливо приваблювали самі ключі — красиві, фігурні. Вона любила знаходити шухляди, які вдавалося відкрити, і розглядати їхній вміст. Там траплялися книжки з репродукціями картин художників, дідусеві малюнки та записники.

Коли Ольга трохи підросла, вона почала знаходити книжки з роботами художників і пробувати перемальовувати побачене. Її малюнки були далекими від оригіналів, однак бажання створювати щось власне зародилося ще тоді.

«Одного разу моя подружка, яка ходила до художньої школи, запросила мене із собою. Я прийшла, сіла серед інших дітей і почала малювати. Мені це дуже сподобалося, але професійно я тоді малюванням не займалася. Навпаки, я обрала юридичний університет і стала юристкою за освітою».

Однак за фахом вона не працювала жодного дня. Батько якось запитав доньку, чи бачить вона себе юристкою, адже сам не уявляв її в цій професії. Він порадив Ользі займатися тим, що їй справді подобається. Тож вона почала шукати себе у творчості, і одним із перших напрямів, у якому змогла реалізуватися, стала фотографія.

Ще до вступу в університет удома в Ольги було три фотоапарати. Вона запрошувала подруг, перевдягала їх у бабусині речі й влаштовувала власні фотосесії на тодішню «мильничку». Згодом це захоплення переросло у професію.

Ольга робила творчі зйомки, фотографувала українських артистів, проводила майстер-класи та брала участь у конкурсах. Її роботи експонувалися на персональних виставках і публікувалися в українських журналах, а також у виданнях Франції та інших країн. 

«Я дуже цим захопилася, робила багато творчих зйомок, фотографувала українських зірок, брала участь у конкурсах. У мене були персональні виставки моїх робіт, вони друкувалися в українських журналах.

Я навіть виграла міжнародний конкурс, де брали участь представники 11 країн».

Серед тих, кого фотографувала Ольга, були Віталій Козловський, Тоня Матвієнко, учасники гуртів «ТІК» і «СКАЙ» та інші українські артисти.

Фотографія посіла значну частину її життя. Ольга понад десять років прожила в Києві, а професійною фотографією займалася близько 12 років. Цей період дав їй не лише досвід і можливість реалізуватися у творчості, а й нові знайомства та близьких друзів.

Водночас бажання малювати нікуди не зникало. Ольга й далі думала про власну творчість, але не розуміла, як перетворити її на професію та спосіб заробітку.

Згодом у житті Ольги з’явилася digital-ілюстрація. Її зацікавила можливість працювати художницею та створювати зображення для ігрової сфери, тож вона вирішила пройти відповідне навчання. Курси тривали майже рік. Навчання розпочалося напередодні повномасштабного вторгнення, яке застало Ольгу в Києві. Згодом вона побувала в різних містах, а до Луцька переїхала приблизно через пів року після початку повномаштабної війни. Через обстріли та обставини воєнного часу навчання затягнулося.

Після навчання Ольга почала шукати роботу в новому для себе напрямі. Поступово з’явилися перші проєкти, а згодом ілюстрація стала частиною її професійного життя. Нині вона працює як 2D-художниця та ілюстраторка, створює зображення для настільних ігор, друкованої продукції, дитячих і комерційних проєктів. Та паралельно з роботою на замовлення в її житті з’явилася ще одна особлива тема — Луцьк.

Коли Ольга переїхала до міста, вона й гадки не мала, що залишиться тут. На той час її життя було сповнене невизначеності: переїзди, тривога через повномасштабну війну та постійне відчуття хаосу накладалися одне на одне. На цьому тлі Луцьк спочатку здавався їй місцем, де можна просто перепочити.

«Коли я сюди приїхала, я була в такому стані, що подумала, ніби перебуваю в якомусь санаторії. Я була впевнена, що це все ненадовго, що все закінчиться і мені доведеться повертатися назад, у хаос. А потім запитала себе: чому я повинна кудись їхати?».

З часом Луцьк перестав бути тимчасовим прихистком і став її домом. Це відчуття виявилося для неї особливим. Ольга розповідає, що в дитинстві не мала такого виразного відчуття дому, яке з’явилося вже тут.

«Я інколи йду вулицями тут, вдихаю повітря, і воно мені пахне моїм дитинством».

Спочатку Ольга просто фотографувала Луцьк. Гуляла містом, знімала його на фото й відео, ділилася світлинами в соцмережах. Вона придивлялася до вулиць, будинків і деталей, які робили місто особливим. Та згодом зрозуміла: фотографії не завжди можуть передати те, що вона сама відчуває, коли гуляє Луцьком. Їй хотілося не лише показувати місто таким, яким вона його бачить, а й ділитися власним ставленням до нього.

Так фотографії поступово перестали бути єдиним способом розповідати про Луцьк. Ольга почала шукати іншу мову для цієї історії — і знайшла її в ілюстраціях.

Першу ілюстрацію, присвячену Луцьку, Ольга задумала після того, як надихнулася одним із місцевих закладів. Вона сама запропонувала співпрацю: хотіла розробити для нього особливий дизайн і створити ілюстрацію, яка допомогла б популяризувати місто. Однак відгуку на її пропозицію не було, тож Ольга вирішила не показувати готову роботу, припустивши, що вона недостатньо вдала.

Попри це, ілюстраторка вдячна закладу за натхнення, яке підштовхнуло її до цієї ідеї. 

Зрештою вона опублікувала його в соцмережах — і реакція виявилася зовсім не такою, як вона боялася. Допис зібрав майже дві тисячі вподобайок, а в коментарях люди почали писати, що хочуть придбати ілюстрацію.

«Коли я опублікувала цю ілюстрацію, у коментарях усі писали, що хочуть її собі».

Так з’явилися перші закладинки з луцькою символікою. Згодом на ілюстраторку звернув увагу інформаційний центр Луцька й запропонував створити листівки. Робота, яку вона майже рік боялася показувати, зрештою стала початком цілого творчого напряму.

Ольга зізнається, що без підтримки людей і відгуку міста її творчість навряд чи набула б того вигляду, який має сьогодні. Реакція аудиторії дала їй зрозуміти, що людям цікаво не лише дивитися на Луцьк, а й мати частинку міста поруч із собою.

Відтоді вона почала ще уважніше придивлятися до Луцька. Її цікавили не тільки відомі пам’ятки, а й невеликі історії та традиції, які легко не помітити під час звичайної прогулянки. Однією з таких робіт стала ілюстрація луцького кликуна, яку Ольга представила в лютому 2026 року.

Перш ніж узятися за малюнок, вона шукала фотографії та відео, вивчала образ кликуна й робила начерки. Потім створила фінальну ілюстрацію. Частина роботи припала на холодний період, коли в місті вимикали електроенергію. Тож Ольга малювала при свічках, із кавою поруч. Спочатку працювала з аквареллю, а згодом перенесла зображення на комп’ютер і допрацювала його в digital-форматі.

Луцький кликун — це вартовий, який сурмить із вежі замку. Сьогодні цей образ пов’язаний і з міською традицією: опівдні кликун сурмить на трубі гімн України. Для Ольги ця історія стала ще однією нагодою розповісти про Луцьк через його символи.

Після публікації ілюстрації люди почали писати, що навіть не знали про існування такої традиції. І саме це Ольга вважає однією з найцікавіших частин своєї роботи: спочатку самій відкрити для себе щось нове, розібратися в історії, а потім познайомити з нею інших.

Ілюстраторка не прагне створювати речі лише заради красивого зображення. Перш ніж з’явиться готова робота, вона збирає інформацію, читає, шукає символи й намагається зрозуміти, що саме хоче розповісти людям.

«У мене немає таких закладинок чи листівок, де немає ніякого сенсу. Майже про будь-яку деталь я можу розповісти історію».

Цей підхід особливо помітний на карті Луцька, яку вона опублікувала в соцмережах до Дня міста. За словами авторки, вона не хотіла створювати звичайний туристичний путівник. Їй було важливо зібрати на одній карті те, що вона сама любить у Луцьку — показати його затишок, комфорт і місця, завдяки яким місто стає близьким.

На карті можна побачити Луцький замок, костел, кінотеатр, парк імені Лесі Українки, а також лицарські бої, які час від часу проводять на території замку. Усе це частини міського життя, які Ольга хотіла об’єднати в одній роботі.

Карта швидко знайшла своїх покупців: усі примірники розкупили за кілька днів. Для авторки це стало ще одним підтвердженням того, що людям відгукується її спосіб розповідати про місто через деталі, символи й особисте відчуття Луцька.

Попри те, що Ольга живе в Луцьку вже кілька років, вона не вважає, що знає місто до кінця. Навпаки, їй подобається постійно відкривати для себе щось нове й ділитися цими знахідками з іншими. Водночас за цей час вона помітила, наскільки лучани люблять своє місто.

«Чесно кажучи, я більше такого ніде не зустрічала. Лучани не просто люблять своє місто — вони ним пишаються».

Її надихають не лише історичні пам’ятки чи відомі міські символи. Вона любить природу, ліси, річки, воду, довгі прогулянки й можливість просто спостерігати за тим, що відбувається навколо. Особливу увагу звертає на деталі: старі будинки, вулиці, атмосферу окремих місць. Згодом ці спостереження знаходять відображення в її роботах.

Ольга продовжує досліджувати Луцьк, але поступово замислюється й над тим, як розповісти через ілюстрації про всю Волинь. Вона вже збирає інформацію про регіон, читає про його історію, цікавиться природою, локальними місцями, замками та іншими пам’ятками.

З Волинню, зізнається ілюстраторка, працювати складніше. Луцьк вона бачить щодня, відчуває його атмосферу й проживає власний досвід у цьому місті. Тому переносити його на папір їй легше. А щоб створити щось про область, спочатку потрібно глибше її пізнати.

«Мені треба багато часу, щоб зібрати докупи всю ідею Волині».

Окремою темою для неї залишається військова тематика. Вона зізнається, що замислювалася над створенням робіт, присвячених військовим і ветеранам, однак ставиться до цього дуже обережно. Ольга розуміє, наскільки чутливою може бути така тема, і не береться прогнозувати, як на подібні зображення відреагують різні люди, зокрема, самі ветерани.

Минулого року вона працювала над обкладинкою книжки дружини загиблого військовослужбовця. Цей досвід дався їй емоційно непросто.

«Я постійно плакала, коли малювала, бо важко створювати такі речі. Я дуже емпатична й чутлива до подібних моментів. Починаю губитися, мене пробирають емоції. Коли спілкувалася з авторкою, я підбирала кожне слово. Це було важко, але я залишилася задоволена тим, якою вийшла книжка».

Поки що замість окремих творчих проєктів на військову тематику Ольга обирає інший спосіб підтримки — донатить на армію.

Водночас у неї є мрія, яка з’явилася задовго до того, як ілюстрація стала її професією. Ольга хоче створити власний паперовий бренд із блокнотами, листівками, чашками, термокружками та іншими речами з її дизайнами. І тепер це вже не просто ідея, про яку вона колись думала, а напрям, у якому поступово рухається.

Професійний шлях Ольги не був прямим: спочатку юридична освіта, потім понад десять років фотографії, а згодом — digital-ілюстрація. Та, схоже, зараз вона нарешті займається тим, що приносить їй не лише задоволення, а й натхнення.

«Те, що я люблю — від цього я кайфую. А те, що приносить мені задоволення, дає енергію. Ця енергія, своєю чергою, підштовхує мене до нових ідей і робіт».

Нині ілюстраторка продовжує малювати Луцьк. Не тому, що в місті бракує красивих місць чи історій, а тому, що щоразу знаходить щось нове, чим хочеться поділитися з іншими.

Читайте також:

• «Не консервувати традиції, а зробити їх частиною життя»: майстриня з Луцька розповіла, чому українську вишивку важливо зберігати
• Торти, моті та зефір: як школярка з Луцька перетворила хобі на заробіток
• Волинянин знайшов справу життя на Буковині та понад 25 років вирощує троянди й фруктові дерева