Волонтерство це не друга робота: історія лучанки, яка допомагає іншим
Волонтерство часто асоціюється з гуманітарною допомогою, благодійними акціями та підтримкою людей у складних життєвих обставинах. Однак за цим стоїть значно більше: час, відповідальність, навчання та готовність бути поруч із тими, хто потребує допомоги. Для когось це окрема сторінка життя, а для когось — діяльність, яка поступово стає її невіддільною частиною.
27-річна лучанка Соломія Федонюк уже кілька років долучена до волонтерства. Вона допомагає організовувати роботу команди, залучає нових людей, бере участь у благодійних акціях та підтримує комунікацію. Її волонтерський досвід пов'язаний з Українським Червоним Хрестом, де вона також працює фахівчинею з розвитку волонтерства.
Журналісти ВСН поспілкувалися із Соломією про те, як вона прийшла до волонтерства, чим насправді займаються волонтери, як виглядає їхній звичайний день, що відбувається під час надзвичайних ситуацій та чому люди продовжують безоплатно допомагати іншим.
Соломія народилася і живе в Луцьку. За освітою вона вчителька української мови та літератури, а також має освіту за спеціальністю «польська філологія».
Її знайомство з волонтерством почалося не з офіційного працевлаштування чи чіткого плану пов'язати з цим життя. Спочатку дівчина разом із сестрою долучалася до окремих акцій як спонтанна волонтерка. Згодом Соломія познайомилася з командою, почала частіше брати участь у її діяльності й вирішила спробувати себе на офіційній посаді. Після конкурсного відбору їй запропонували роботу фахівчині з розвитку волонтерства.
Важливу роль у її професійному становленні відіграла Валентина Степанівна Пришко — голова Волинської обласної організації Товариства Червоного Хреста України. Саме вона повірила в Соломію та підтримала її на шляху до нової посади.
«Валентина Степанівна повірила в мене, і я стала фахівчинею з розвитку волонтерства та молоді».
Так волонтерська діяльність поступово стала для Соломії не лише способом допомагати іншим, а й професійною справою. Тепер серед її основних обов'язків — пошук нових людей, проведення співбесід, організація навчань і заходів для волонтерської команди.
Одне з поширених уявлень про волонтерство — необхідність постійно бути залученим до роботи. Насправді ж усе залежить від можливостей самої людини. Хтось може регулярно долучатися до заходів, хтось має час лише після навчання чи роботи, а хтось допомагає у вихідні. Тому волонтери можуть бути активними або резервними — залежно від того, наскільки часто вони готові брати участь у діяльності команди.
Наприклад, якщо потрібно розвантажити гуманітарну допомогу, відповідальна людина звертається до тих, хто в цей час вільний. Якщо волонтер закріплений за певною локацією, він заздалегідь знає, коли має провести заняття або зустріч.
Окремо узгоджують графіки чергувань під час спортивних змагань та інших масових заходів. Людина сама вирішує, чи готова присвятити цьому вихідні.
«Волонтери не зобов’язані приходити з дев’ятої до шостої та відбувати визначений час. Кожен сам планує, скільки разів на тиждень може допомагати. Ми намагаємося домовитися з людиною та узгодити зручний для неї графік»».
Водночас це не означає, що допомога не потребує відповідальності. Якщо волонтер погоджується на певне завдання чи чергування, команда розраховує на його участь.
Робота волонтерів значно різноманітніша, ніж може здаватися на перший погляд. Це не лише збір коштів чи роздача гуманітарних наборів. Напрямки діяльності охоплюють допомогу людям різного віку та з різними потребами.
Одні волонтери проводять заняття з першої допомоги для школярів, студентів і працівників установ. Інші долучаються до психосоціальної підтримки, працюють із внутрішньо переміщеними особами, людьми з інвалідністю та тими, хто пережив втрату близьких.
Є також волонтери, які відвідують самотніх людей удома, допомагають їм із повсякденними справами, зокрема придбанням продуктів, та підтримують спілкуванням. Окремий напрям роботи — мобільні реабілітаційні команди, які виїжджають до людей, що через стан здоров'я не можуть самостійно дістатися до лікарні.
Про один із напрямків роботи Соломія розповідає на прикладі психосоціальної підтримки.
«Ми організовуємо відкриті простори у школах і бібліотеках. Наприклад, щопонеділка проводимо заняття для дітей з інвалідністю. Волонтери займаються з ними, створюючи безпечне середовище, де діти можуть відчути, що вони такі самі, як усі, і що з ними все гаразд».
На території Луцької громади, за її словами, є близько 40 таких локацій. За кожною закріплені волонтери, які проводять зустрічі та заняття.
Водночас є діяльність, пов'язана з надзвичайними ситуаціями. Волонтери загону швидкого реагування виїжджають на місця обстрілів, допомагають постраждалим, надають першу допомогу та транспортують людей до медичних закладів.
Соломія пояснює, що волонтери не замінюють медиків. Їхні завдання визначаються підготовкою та спеціалізацією. Якщо швидка допомагає постраждалим безпосередньо на місці події, волонтери можуть перевозити тих, кому необхідно дістатися до лікарні.
На відміну від запланованих заходів, виїзди після обстрілів потребують швидкої координації. У таких випадках інформацію передають командиру загону швидкого реагування. Він оцінює ситуацію та визначає, чи потрібні додаткові люди.
Після цього повідомляє команду, волонтери, які мають можливість долучитися, збираються та вирушають на місце події. Потреба в додатковій допомозі залежить від масштабу надзвичайної ситуації: не завжди необхідно залучати всю команду.
«Спочатку повідомляють нашого командира, який визначає, чи потрібна додаткова допомога. Якщо подія масштабна і самостійно впоратися не вдається, він повідомляє, хто може долучитися. Після цього волонтери збираються та вирушають на місце події».
Така діяльність вимагає не лише бажання допомагати, а й відповідної підготовки. Саме тому перед тим, як долучитися до певного напрямку, люди проходять навчання. До речі, не обов'язково мати медичну чи соціальну освіту, щоб стати волонтером. Однак це не означає, що можна одразу братися за будь-яке завдання без підготовки.
Спочатку новачки проходять ввідний курс, під час якого знайомляться з історією організації, її принципами та особливостями волонтерської діяльності. Навчання складається з коротких відео й тестів. Також передбачені базові знання з першої психологічної допомоги, першої допомоги та мінної небезпеки.
Надалі кожен може обрати напрямок, який йому найбільше підходить, і пройти додаткові тренінги. Наприклад, для тих, хто хоче працювати інструкторами з першої допомоги, передбачене спеціальне навчання. Волонтери психосоціальної підтримки вчаться взаємодіяти з людьми з інвалідністю та тими, хто переживає втрату.
«Перед початком волонтерства потрібно пройти чотири обов'язкові навчання: ввідний курс, базові знання з першої психологічної допомоги, першої допомоги та мінної безпеки. Далі волонтер обирає напрям діяльності. Наприклад, якщо це перша допомога, спеціальні тренери проводять додаткове навчання, під час якого можна здобувати знання та розвивати навички в обраному напрямі».
Волонтери можуть і надалі відвідувати тренінги, обмінюватися досвідом та долучатися до заходів національного рівня. Організація оплачує таке навчання, адже від підготовки людей залежить якість допомоги, яку вони надають.
Важливо пам'ятати, що волонтерство не передбачає заробітної плати. Тому питання мотивації залишається одним із найважливіших. За словами Соломії, люди можуть приходити з різними очікуваннями, але з часом розуміють, що головне тут — можливість бути корисними.
Сама вона найбільше цінує вдячність тих, кому вдалося допомогти. Іноді це навіть невеликі на перший погляд речі, які для іншої людини мають велике значення.
«Найбільше мотивує вдячність людей, яким ми допомагаємо. Особливо приємно, коли бабуся дякує навіть за найпростішу поміч, люди особисто висловлюють вдячність або пишуть нам листи».
Важливою для неї є і сама команда. Соломія згадує, що коли тільки починала волонтерити, поруч завжди був хтось досвідченіший, хто міг пояснити завдання та допомогти зорієнтуватися.
Саме ця взаємопідтримка залишила в неї одне з найсильніших вражень.
«У нас дуже згуртована команда, де всі готові допомогти й підтримати одне одного. Якщо виникають запитання або щось незрозуміло, поруч завжди є досвідчений волонтер, який підкаже, що робити, куди йти та як поводитися».
Окремо Соломія згадує спільні заходи та табори, які організовують для волонтерів. Це можливість не лише відпочити, а й поспілкуватися з людьми, які мають схожі цінності та досвід.
Соломія переконана, що спробувати себе у волонтерстві може кожен. Для цього не обов'язково мати спеціальну освіту, досвід чи багато вільного часу. Почати можна з невеликих кроків: долучитися до інформаційної акції, допомогти під час заходу або дізнатися про доступні напрямки діяльності.
В Українському Червоному Хресті охочі можуть заповнити електронну анкету. Після цього з ними зв'язуються, проводять співбесіду та скеровують до відповідного осередку з урахуванням місця проживання й побажань людини.
За словами співрозмовниці, бувають випадки, коли люди спочатку самі отримують допомогу, а згодом вирішують долучитися до команди.
«Немає людей, які підходять для волонтерства, і тих, кому воно не під силу. Кожен може відкрити в собі під час волонтерства такі якості, про які раніше навіть не здогадувався».
Для Соломії волонтерство — це не лише про конкретну допомогу, а й про людей, які об'єднуються заради спільної мети. Іноді достатньо мати бажання приділити комусь час, підтримати словом або виконати просте завдання, яке для іншої людини може виявитися надзвичайно важливим.
Читайте також:
- «Найважче — неповага з боку пацієнтів»: парамедикиня з Луцька про роботу швидкої та війну
- Нейрохірургія не відпускає навіть вдома: відверте інтерв'ю з нейрохірургом з Луцька
- «Найважче — коли гинуть діти»: відверте інтерв’ю зі слідчим з Волині Максимом Авдимирцем