Нейрохірургія не відпускає навіть вдома: відверте інтерв'ю з нейрохірургом з Луцька

Журналісти ВСН поспілкувалися з лікарем-нейрохірургом нейрохірургічного відділення Луцької міської клінічної лікарні Василем Вознюком. Він розповів про свій шлях у професію, найскладніші операції, випадки, які запам’яталися на все життя, та пояснив, чому навіть через роки роботи знову обрав би саме нейрохірургію.

У медицину він прийшов ще у 1983 році, коли вступив до Кременецького медичного училища на Тернопільщині. Після служби в армії санінструктором розпочав навчання у Вінницькому державному медичному університеті. Саме там остаточно сформувалося бажання пов’язати життя з нейрохірургією.

Професійний шлях лікаря розпочався у 1995 році після закінчення університету. Інтернатуру він проходив на базі Інституту нейрохірургії в Києві та Черкаської обласної лікарні. Певний час працював в Умані, а з грудня 1998 року — у Луцьку.

За словами Василя Леонтійовича, нейрохірургія привабила його складністю, відповідальністю та можливістю допомагати людям у найкритичніші моменти життя. Він зазначає, що ця спеціальність вимагає не лише високого рівня знань і майстерності, а й повної відданості справі. 

«Нейрохірург завжди головою на роботі. Ти думаєш про пацієнта, коли йдеш додому, коли прокидаєшся зранку. Ти цим живеш».

На вибір професії, можливо, вплинула й родина. Мама працювала медсестрою в терапевтичному відділенні, тож із медициною він був знайомий ще з дитинства. Водночас рішення пов’язати життя з лікарською справою називає власним. Коли закінчував восьмий клас, він прийшов додому й сказав: «Я не йду в дев’ятий клас, а вступаю в медичне училище».

Василь Леонтійович запевняє, що не знає, звідки це взялося, але був упевнений у своєму виборі. Медик пояснює, що ця робота часто виходить далеко за межі офіційного графіка. Після операцій нейрохірурги продовжують стежити за станом пацієнтів, а в разі невідкладних ситуацій можуть бути викликані до лікарні будь-якої миті. Саме тому ця професія потребує постійної залученості та готовності ухвалювати важливі рішення незалежно від часу доби.

«Нейрохірургія не закінчується після завершення зміни. Ти постійно думаєш про пацієнта: чи вижив він, як почувається, чи відновилися функції. Телефонні дзвінки можуть надходити у будь-який час доби. Це робота, яка ніколи повністю не відпускає».

Серед найскладніших операцій, які запам’яталися за роки практики, — втручання при масивних внутрішньочерепних крововиливах та складні операції на хребті. Деякі з них тривали понад шість годин.

Сучасна нейрохірургія стрімко розвивається, а новітні методи лікування дають змогу допомагати пацієнтам у випадках, які ще кілька років тому вважалися надзвичайно складними. Особливо його вражає розвиток ендоваскулярної нейрохірургії та лікування ішемічних інсультів, коли тромб видаляють із судини малоінвазивним методом.

«Буває, що людину привозять без мовлення чи рухів, а після успішного видалення тромбу вона починає відкривати очі та рухати кінцівками, іноді таке трапляється прямо на операційному столі. Це справді вражає».

За його словами, сьогодні серед найпоширеніших причин звернення до нейрохірургів залишаються черепно-мозкові травми та захворювання хребта. Водночас медик наголошує, що потребу в оперативному втручанні визначають індивідуально для кожного пацієнта, адже в багатьох випадках ефективними можуть бути й інші методи лікування.

«Найбільше мені запам’яталася операція на хребті пацієнтки з надмірною вагою. Через складність доступу до ураженої ділянки втручання тривало понад шість годин. Після тієї операції я ледве встав на ноги. Пам’ятаю, тоді навіть подумав: може, вже вистачить тої хірургії».

Окрему категорію пацієнтів сьогодні становлять військовослужбовці. Якщо на початку повномасштабної війни до Луцька частіше потрапляли бійці з пораненнями, то зараз медики нерідко мають справу із загостреннями хронічних захворювань хребта.

За словами лікаря, значні фізичні навантаження та постійне носіння спорядження часто призводять до посилення болю та розвитку дискогенної патології.

Окремо лікар звертає увагу на зростання кількості молодих пацієнтів із проблемами хребта. Якщо раніше остеохондроз вважали хворобою людей старшого віку, то сьогодні подібні діагнози трапляються навіть у 18–19 років. Значну роль у цьому відіграють малорухливий спосіб життя, надмірні навантаження та погіршення екологічної ситуації.

Попри десятки років у професії, були моменти, коли нейрохірург замислювався над тим, щоб залишити медицину. Найчастіше це траплялося після особливо важких чергувань або втрати пацієнтів, яким лікарі намагалися допомогти до останнього. Втім, зізнається, завжди знаходилися випадки, які повертали віру в правильність обраного шляху.

За словами нейрохірурга, іноді приходиш зранку з думкою, що пацієнт не пережив ніч, а він відкриває очі й починає говорити. Саме такі моменти нагадують, заради чого лікар працює.

Попри складність професії, емоційне виснаження та постійний стрес, лікар каже, що якби мав можливість повернутися в минуле, то знову обрав би нейрохірургію.

«Найголовніше для лікаря — довіра пацієнта. Якщо тобі довіряють, значить ти щось робиш правильно. А найбільша цінність нашої роботи — можливість повернути людину до життя і зробити це життя кращим».

Читайте також:

• «Найважче — коли гинуть діти»: відверте інтерв’ю зі слідчим з Волині Максимом Авдимирцем
• «Дитина має знати, що її люблять»: відверта розмова з вчителькою з Луцька, яка стала однією з найкращих педагогинь України
• «Найважче — неповага з боку пацієнтів»: парамедикиня з Луцька про роботу швидкої та війну