Помер вчитель з Волині

На 95-му році життя відійшов у вічність освітянин та громадський діяч з Волині Андрій Дмитрович Савченко — людина, чий життєвий шлях був осяяний світлом знань, відданості та безмежної любові до своєї справи. Його серце, сповнене тепла та мудрості, перестало битися, але пам’ять про нього житиме в серцях тих, кого він навчав, підтримував і надихав.

Він був інтелігентним, ерудованим, завжди виваженим у своїх рішеннях. Його глибокі знання та широкий світогляд робили його справжнім прикладом для колег і учнів. Колеги часто говорили про нього: "Заговори, щоб я тебе побачив". Цей вислів якнайкраще описував його здатність словами розкривати свою душу, доносити істини та надихати на добрі справи. Його промови були не просто словами — вони були сповнені мудрості та тепла, що знаходили відгук у кожному серці. Про це повідмовляє Горохівський ліцей 1.

Народившись 22 лютого 1931 року в тихому селі Сухини на Черкащині, Андрій Дмитрович пройшов довгий і тернистий шлях від простого сільського хлопця до шанованого директора Горохівської середньої школи №1 ім. І.Я. Франка. Ще в юні роки він обрав дорогу педагога, закінчивши в 1949 році з відзнакою школу та Корсунь-Шевченківське педагогічне училище ім. Т.Г. Шевченка в 1953 році, а згодом і Луцький державний педагогічний інститут ім. Лесі Українки.

Його перші кроки вчителя в Локачинському районі Волинської області ознаменувалися не лише глибокими знаннями математики, але й умінням запалювати в учнів жагу до навчання. Справжнім покликанням Андрія Дмитровича була не лише педагогіка, а й служіння громаді. З 1958 року він очолював Замлицьку восьмирічну школу, а згодом став інспектором шкіл, де здобув повагу колег і батьків учнів.

У 1981 році доля привела його до Горохівської середньої школи № 1 ім. І.Я. Франка, де перебував з 1981 року по 1995 рік на посаді директора. Під його керівництвом школа стала осередком освіти, культури та виховання нових поколінь. Його заслуги були відзначені не лише медалями та нагрудними знаками, але й найвищою оцінкою — вдячністю учнів, колег та всієї громади.

Андрій Дмитрович був не лише освітянином, а й активним громадським діячем: виступав з лекціями, очолював організацію «Знання», обирався депутатом міської ради. Його щирість, принциповість і вміння об’єднувати людей зробили його незамінним наставником і лідером.Крім інтелектуальної, не цурався Андрій Савченко й фізичної праці. З ранньої весни до пізньої осені він трудився на земельній ділянці за Гороховом. Не раз зустрічали його на вулицях нашого міста зі стареньким велосипедом у руках, яким колись возив дівчаток-внучаток у дитсадок. Зустрічні колишні колеги, студенти й учні ветерана освітньої ниви, знайомі чемно й привітно віталися з ним, хоча він старався першим виконати цей етикет ввічливості.

17 грудня 2002 року Комісія при Кабінеті міністрів відзначила його заслуги спеціальною пенсією, але справжнім багатством для нього завжди залишалася можливість навчати та виховувати.

Редакція ВСН висловлює співчуття родині Андрія Дмитровича Савченко.