Відспівали у храмі, якого колись оновлював: захисник з Волині загинув у боях на Курщині

Про нього пише газета «Полісся».

Сергій ніколи не вирізнявся якимись особливими чи видатними біографічними відомостями. Жив звичним сільським життям з усіма своїми радощами й падіннями, здобутками й помилками. Виріс у сім’ї колгоспників, був найстаршим із трьох дітей Ловянів. Мав також зведену старшу сестру по мамі. Жінка приїхала на Полісся із Дніпропетровщини. Завжди моторна, комунікабельна, толерантна. Швидко знайшла спільну мову з качинцями та полюбилася місцевим. Батько ж колись служив в армії за кордоном, у Німеччині, де отримав серйозні травми. Ймовірно, тому свого первістка відправляти на «строчку» не поспішав. 

У школі Сергія Ловяна пам’ятають простим довірливим хлопчиною, який може і не був серед відмінників, однак і проблем нікому не створював. Доросле життя розстелило перед ним чимало стежин, ніяк не міг вибрати одну потрібну дистанцію. Доля давала йому не один шанс на родинне щастя. Та якби ж знав, де щоразу спіткнешся – всюди б наперед постелив перину. Втретє створив сім’ю. А тут знов – війна. Продовженням Сергія у цьому світі будуть його п’ятеро діточок – його найбільше надбання і гордість. На теренах ще мирного Полісся чоловік був підприємцем по заготівлі і продажу грибів. Свого часу, як і тисячі українців, їздив також на сезонні заробітки, зокрема до тієї ж таки нині проклятої московії. Через багато літ знову перетнув кордон з краєм орків, але не як найманий працівник, а вже у військовому однострої.

Із липня цього року Сергія Ловяна мобілізували в Збройні сили України. Спочатку проходив вишкіл та здобував перші бойові навики у 355-ому навчальному механізованому полку. Згодом він став бійцем 225-го окремого штурмового батальйону, котрий на той час вже здійснював операцію в Курській області. Так, 225-ий ОШБ увійшов на землі Курщини ще 6 серпня 2024-го, першим пробивши кордон та увірвавшись вглиб території противника майже на 30 км за перші два дні контрнаступу, розбив підрозділ кадирівців та поповнив обмінний фонд полоненими «ахматівцями», строковиками та вагнерівцями. Курська операція увійде в історію, де 225 ОШБ виконує важливу роль на вістрі атаки. Разом із переліком воїнів батальйону та проведених ними вдалих боїв у книгах увіковічниться й ім’я Сергія. Він поліг 9 листопада у районі населеного пункту Новоіванівка Курської області Росії

Сергій ніколи не був у числі дуже набожних людей, які кожнісінької служби смиренно топчуть стежку до храму. Однак він був чи не єдиним качинцем, який відваживався віддати данину Богові сміливістю – як на фронті, так і в реалізації важливих для громади місцевих питань. Без вагань здіймався аж до церковних куполів, оздоблюючи святиню новими фарбами. Не тільки в Качині, але і в Личинах трудився, щоб оновити культові споруди. Нема вже Сергія. А люди, відвідуючи храми, досі згадують, хто доклав руку до їхньої окраси. Адже до цієї праці ставився старанно. «Усі боялися так високо лізти, тіко він згодився», – гомонітимуть між собою на похороні захисника односельці. 21 листопада відбувся чин поховання військовослужбовця, у тій же таки фарбованій ним церкві Успіння Пресвятої Богородиці. В останню дорогу його проводжали з усіма військовими почестями. Здійнявся Сергій під час панахиди знову високо між куполів, та уже назавжди. Хай молитва за його упокій підніме його аж до небес. Там на нього вже чекає тато.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Качин.

Читайте також:

• «Ні разу не ухилявся від викликів ТЦК»: Герою з Волині навіки 28
• Загинув у бою: захиснику з Волині просять присвоїти державну нагороду