Донька зниклого безвісти військового з Волині продовжує його справу

22-річна Вікторія Панасюк із Нововолинська продовжує справу свого тата Олександра, який зник безвісти на війні. Разом із хлопцем дівчина доглядає батькову пасіку у селі Черчичі Володимирського району, аби зберегти її до батькового повернення.

Суспільному Вікторія розповіла: дбає про бджіл з часу, коли тато пішов добровольцем у військо на початку повномасштабного вторгнення.

«Пасіка спочатку мене не цікавила, можу так сказати. Займався лише батько. Але коли тато пішов воювати, почали вже самостійно нею опікуватися я із хлопцем», — зізнається дівчина.

Донька зниклого безвісти воїна з Волині доглядає батькову пасіку, чекаючи на його повернення

Тато Вікторії Олександр, який нині вважається зниклим безвісти. Вікторія Панасюк

Вікторія розповідає: її тато почав займатися бджолярством у 2006 році з двох вуликів біля будинку у місті Володимир. А коли масштаби збільшилися, пасіку перевіз до дідусевої хати у селі Черчичі Володимирського району. Це місце, за словами дівчини, знакове для їхньої родини.

«Тут пройшло дитинство мого дідуся. Потім сюди тато з братом приїжджав. Як я була геть маленька, тато почав займатися бджолами і я сюди часто теж приїжджала. Зараз в будинку ніхто не живе. Усі ці вулики ще робив мій тато. До повномасштабної війни він, окрім бджіл, займався меблями, був столяром по дереву», — каже донька пасічника.

Пасіка, в якій налічується орієнтовно 60 сімей, розташована неподалік лісу. Нині вулики з бджолами, за словами дівчини, готують до зимівлі.

«Ми бджіл підкормлюємо. Але тільки медом, ніякого цукру, сиропу і так далі. Тобто, віддаємо їхнє творіння їм назад. Обробляємо їх від кліща, тому що кліщ — це найгірше може бути для бджіл, бо вони їх просто з'їдають. І потім утеплюємо сам вулик», — розповідає Вікторія.

За словами доньки пасічника, цього року урожай меду був вдалим — зібрали орієнтовно тонну меду.

«У руках в мене мед — акація різнотрав’я. Цей мед викачується орієнтовно у червні-липні. Цього року він такий жовтуватий трішечки, але дуже смачний. Він майже не кристалізується, тобто, такий дуже кремоподібний і ніжненький», — каже Вікторія.

Татові вулики, які доглядає Вікторія з хлопцем та готує до зими. Суспільне Луцьк

Дівчина додає: освоїла ремесло бджільництва та поєднує з основною роботою менеджерки, щоб зберегти пасіку до повернення тата Олександра з війни. Інформацію про те, де воював, коли й за яких обставин він зник, не розголошує задля безпеки. Але усією родиною чекають його повернення додому.