Річниця загибелі Юрія Данильчука з Волині

28 травня минає два роки з дня загибелі Юрія Данильчука з села Привітне на Волині - доброго господаря, активного односельця та воїна, який поклав життя, боронячи Україну на Харківщині.

Захисникові було 44 роки. Спогади про загиблого воїна опублікувала Локачинська газета «Селянське життя».

Юрія Івановича мобілізували до війська 1 березня 2022 року. Служив спочатку у роті охорони територіального центру комплектування, а згодом направили виконувати бойові завдання у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. У своєму підрозділі обіймав посаду кулеметник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.

Загибель на полі бою Юрія Данильчука стала страшною звісткою для його рідних і односельчан. Багато хто казав, що не стало доброго господаря, сільського активіста і просто хорошої людини. Важко не погодитись. Раніше я теж проживав у Привітному, тож особисто знав Юрія. Це світла, порядна людина. З кожним привітається, щось поговорить…

Мав свою думку, власні погляди на події в країні. Він був переконаний, що ворога треба гнати з нашої території. Як військовослужбовець Збройних сил зробив свій вклад у наближення перемоги. На жаль, ціною власного життя.

Мама Героя, Валентина Данильчук, на момент розмови перебувала з рідними на кладовищі. Вона зізналася, що часто приходить на могилу сина — лише там, за її словами, відчуває полегшення.

«Нам з чоловіком важко живеться без Юри, нашого єдиного сина. Він для усіх добрим був – і для рідних, і для односельчан. З особливою повагою ставився до старших, кожному старався допомогти. Обробляв людям городи: сіяв, садив, збирав урожаї. Йому і самому до душі було господарювати, хотів усе тримати. Дуже любив сільськогосподарську техніку. Як сяде за кермо трактора чи комбайна, то додому міг повернутись і серед ночі. Казав, що при фарах працюється навіть краще. Наш син продовжив справу двох своїх дідів-хліборобів. Власної сім’ї не створив, тож розраду знаходив у племінниках. В кабіну трактора не раз їх брав, показував, як користуватися зварювальним апаратом. Мав підхід до дітей, тож до нас не раз і сусідські прибігали», – розповідає Валентина Сергіївна.

Вона згадує, що син завжди знаходив час не лише для роботи, а й для сільських справ та допомоги іншим.

«Попри те, що Юра важко працював на землі, знаходив час й на вирішення проблем села. Опікувався місцевим кладовищем, дбав про благоустрій. Односельці йому довіряли. Нашому сину була не байдужа і доля країни. Як почалась війна, одразу ж сам пішов до військкомату. Побув трохи тут на місці, в роті охорони, а потім перекинули аж на Харківщину. Виконуючи з побратимами бойові завдання, там він і загинув. Для нашої родини, для односельчан Юра залишиться в пам’яті Героєм. Гордимося, що виховали такого мужнього сина. Він гідно жив і загинув як справжній чоловік», – додала мама Героя.

Читайте також: