«Він гідно жив і загинув як справжній чоловік»: спогади про загиблого Героя Юрія Данильчука з Волині

Захисникові було 44 роки. Спогади про загиблого воїна опублікувала Локачинська газета «Селянське життя». 

Юрія Івановича мобілізували до війська 1 березня 2022 року. Служив спочатку у роті охорони територіального центру комплектування, а згодом направили виконувати бойові завдання у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. У своєму підрозділі обіймав посаду кулеметник 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.

Загибель на полі бою Юрія Данильчука стала страшною звісткою для його рідних і односельчан. Багато хто казав, що не стало доброго господаря, сільського активіста і просто хорошої людини. Важко не погодитись. Раніше я теж проживав у Привітному, тож особисто знав Юрія. Це світла, порядна людина. З кожним привітається, щось поговорить…

Мав свою думку, власні погляди на події в країні. Він був переконаний, що ворога треба гнати з нашої території. Як військовослужбовець Збройних сил зробив свій вклад у наближення перемоги. На жаль, ціною власного життя.

Мама Героя, Валентина Данильчук, на момент розмови перебувала з рідними на кладовищі. Вона зізналася, що часто приходить на могилу сина — лише там, за її словами, відчуває полегшення.

«Нам з чоловіком важко живеться без Юри, нашого єдиного сина. Він для усіх добрим був – і для рідних, і для односельчан. З особливою повагою ставився до старших, кожному старався допомогти. Обробляв людям городи: сіяв, садив, збирав урожаї. Йому і самому до душі було господарювати, хотів усе тримати. Дуже любив сільськогосподарську техніку. Як сяде за кермо трактора чи комбайна, то додому міг повернутись і серед ночі. Казав, що при фарах працюється навіть краще. Наш син продовжив справу двох своїх дідів-хліборобів. Власної сім’ї не створив, тож розраду знаходив у племінниках. В кабіну трактора не раз їх брав, показував, як користуватися зварювальним апаратом. Мав підхід до дітей, тож до нас не раз і сусідські прибігали», – розповідає Валентина Сергіївна.

Вона згадує, що син завжди знаходив час не лише для роботи, а й для сільських справ та допомоги іншим.

«Попри те, що Юра важко працював на землі, знаходив час й на вирішення проблем села. Опікувався місцевим кладовищем, дбав про благоустрій. Односельці йому довіряли. Нашому сину була не байдужа і доля країни. Як почалась війна, одразу ж сам пішов до військкомату. Побув трохи тут на місці, в роті охорони, а потім перекинули аж на Харківщину. Виконуючи з побратимами бойові завдання, там він і загинув. Для нашої родини, для односельчан Юра залишиться в пам’яті Героєм. Гордимося, що виховали такого мужнього сина. Він гідно жив і загинув як справжній чоловік», – додала мама Героя.

Читайте також:

• Зміг потішитись донечкою лише три тижні: Герою з Волині навіки 29
• Один з наймолодших загиблих у громаді Героїв: захиснику з Луцького району назавжди 20 років
• «Він ніколи не боявся найважчої, найбруднішої та найнебезпечнішої роботи»: спогади про безстрашного Героя - «азовця» Дмитра Громова з Волині