Вирвалися з окупації у Дебальцевому: історія подружжя переселенців, які майже 10 років живуть на Волині

Про зимові бої в Дебальцевому, переїзд зі сходу країни на захід, зміну умов життя і волонтерство, розповідає Суспільне. 

Рішення про евакуацію з Дебальцевого, де точилися бої, Змійови прийняли тоді, коли стався приліт на їхнє подвір'я. Того дня його дружині Вірі якраз виповнилося 60 років. Зі слів Віктора, залишатися вдома стало небезпечно.

«У нас тут рідня, ми подзвонили їм і вони сказали: "Негайно виїжджайте". Ми внука покормили, самі сіли чайку попити, стало сильно бухкати — в підвал залізли. Я, щоб не сильно чути, пуховий платок зав’яжу, голову опущу і так сиділи в підвалі, а потім такий вибух страшний стався», — зазначив переселенець.

Спершу, розповів Віктор Змійов, вирішили перечекати обстріли, проте день за днем вибухи були все ближче до їхньої домівки. Коли кухню розбомбило, Віктор якраз був усередині.

«Сів і дивлюся, на сходи, на будинок, на вікно. Тут бачу внук вискакує і кричить: "Бігом сюди". Я присів, тільки лягать на пол, а воно виштовхнуло мене. Я вилетів з літньої кухні, двері не закривав, тільки в підвал пригнув, за собою ляду закрив і будинок як задрожав. Це лєтню кухню розбило», — сказав чоловік.

Літня кухня біля їхньої домівки, розповіла Віра Змійова, внаслідок прильоту була знищена до фундаменту. Цей день, і водночас день народження запам'ятається назавжди — 30 січня 2015 року.

«Було страшно. Якби не та кухня, чи були б ми живі чи ні? Не знаємо... Отак я зустріла своє 60-річчя», — додала пенсіонерка.

До моменту виїзду з рідного міста певний час Змійови ховалися у сусідів: там був надійний підвал. Туди, зі слів Віктора, сходилися й інші сусіди, котрі мешкали на одній вулиці, тож доводилося лежати штабелями, щоб всі помістилися. Це була середина зими, і спати доводилося в куртках, сказав переселенець.

«Коли ночував — холодно там, вкривалися чим можна. Я в двох куртках, понакривала сусідка нас одіялами. Дружина каже: "Давай зайдемо в будинок, подивимося". Ну що дивиться? Бачимо — шторки теліпаються, все на вулиці, ми не забивали нічого. Там взриви недалечко. Прийшли і бачимо — рядом людей нема. Там руїни, там руїни...» — сказав пенсіонер.

Постійні обстріли продовжувалися: це тривало вісім місяців. Як розповів Віктор Змійов, неможливо було ні вийти в магазин щось купити, ні вийти кудись. Води вдома не було більш як пів року, сказав чоловік, і рятувала власна свердловина, котрою користувалися й сусіди також.

Зі слів Віктора, тоді, у 2015-му, в Дебальцевому було багато людей із проросійськими поглядами.

«Значить сусід навпроти — були добрі стосунки. Потім відвернувся від мене. Коли Росія зайшла в 2015 році, люди "попожили" при російській владі. Кричали вони: «Ми з Дебальцеве зробимо, рай зробимо». Ну "рай" вони зробили: таке життя стало, що хліб давали по картках, і сухий хліб. Дуже погано», — пригадав пенсіонер.

Переїзд сім'ї на Волинь і волонтерська діяльність

Виїжджали з рідного міста майже без нічого, розповіла Віра Змійова, однак люди й волонтери дорогою постійно допомагали. Тут, на Волині, подружжя почало потрохи спілкуватися українською.

«Гляну у вікно – вишні цвітуть, а у мене перед очима – своя вишня і мені дуже-дуже душа дуже боліла. 10 років тут. Це вже як другий етап життя. Дуже тут гарні люди, вони м’якіші, чим у нас. Вітя понємногу розмовляв українською, я то вроді знаю. Я розмовляла російською, та ніхто і слова не сказав, на якій ти мові балакаєш», — сказала жінка.

Зі слів Віктора, Волинь йому дуже сподобалася, зокрема відзначив для себе культуру тутешніх людей.

«Сусіди казали: "Боже упасі що там робиться. Страшно їхати, як ви їздите туди". А я кажу: «Поїдьте, подивіться». Культура вища набагато, ніж там. І це я вже подивився своїми очима. Заходиш в магазин, а люди: «Заходь, будь ласка, проходьте». І ще їдеш там чи йдеш, а дитина каже: "Добрий день". Я знать не знаю її, а вона вітається», — розповів пересенець.

Зараз Віктору Змійову 72 роки, його дружині Вірі — 69. Вони живуть у квартирі родичів у місті Рожищі Луцького району та активно займаються волонтерством. Віра Змійова разом із сусідками готують страви для українських військових. Віктор допомагає закривати консервацію в автоклавах і носить важкі пакунки та воду.

«І капусту квасимо, от на весні і помідори, і огірки. Сушимо овочі, робимо салати, консерви. Що привезуть нам волонтери — це все безкоштовно. Сало привозять, м'ясо, рибу. Все ми це переробляємо, дружно і всі разом», — розповіла Віра Михайлівна.

Волонтерською дільністю почала займатися першою дружина, говорить Віктор Змійов. За тиждень долучився й сам. Разом із Вірою у Рожищі волонтерять ще семеро жінок. Зі слів Віри Михайлівни, її життя в Дебальцевому було пов'язане із куховарінням, а чоловік працював у локомотивному депо на залізниці слюсарем.

«Східна кухня відрізняється від західної. Тут на заході гриби у вас тут дуже популярні, а у нас багато тут печуть: дуже багато випічки. Що ще мені подобається: ми якось паски робили, то в нас більше ванілін, ізюм, а тут — кориця. Ще моєму чоловікові дуже подобається хліб ваш», — розповіла пенсіонерка.

Поза волонтерством подружжя Змійових у сезон займається господарством: чоловік обробляє землю, а дружина висаджує і збирає овочі — разом консервують усе на зиму. За рідною домівкою подружжя сумує: за їхнім будинком приглядають сусіди, котрі залишилися жити в окупації.

Та якби Дебальцеве відвоювали й воно знову стало українським містом, Змійови кажуть, що не повернулися б жити назад, а залишилися б тут, на Волині.

Читайте також: 

• У Луцьку чоботар безплатно ремонтує взуття, плитоноски та рюкзаки для військових: як працює його майстерня
• «Частина працівників перейшла на російський бік»: як херсонська родина відновила бізнес на Волині
• «Із червня 2022 року не було світла, опалення й газу»: подружжя з Донеччини оселилося у гуртожитку на Волині