Приїхав з війни в коротку відпустку: військовослужбовець з Волині одружився з переселенкою з Херсона. Фото, відео

Військовослужбовець з Волині Олександр Шукалович взяв шлюб з переселенкою з Херсона Тетяною.

Пара повінчалася в церкві в селі Залужжя Збаразької громади на Тернопільщині. У цьому храмі, за переказами, молилися гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа та Пилип Орлик. Також у цей день подружжя охрестило свою доньку, - пише Суспільне.

Олександр — військовослужбовець ЗСУ, який з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну добровольцем пішов на фронт. Тетяна — херсонка, якій через війну довелося покинути рідну домівку. Поки чоловік воює, Тетяна з дітьми живе у Збаражі. У липні минулого року пара зареєструвала свій шлюб, а 16 квітня вирішили повінчатися в церкві. Для цього Олександр приїхав з війни в коротку відпустку. У день одруження охрестили чотиримісячну донечку Нону.

«Сьогодні ми щасливі з чоловіком. Мріємо про перемогу, здоров’я наше і наших солдатів, про здоров’я наших дітей, щоб у них все було добре, щоб вони і всі інші діти не знали, що таке війна», – розповіла Тетяна.

Приїхав з війни в коротку відпустку: військовослужбовець з Волині одружився з переселенкою з Херсона. Фото, відео

Настоятель храму отець Михайло Найко каже, за час повномасштабної війни в Церкві Преображення Господнього взяли шлюб троє військовослужбовців, під час посту шлюб дають вперше. Такий виняток роблять для військових, які мають повертатися на фронт.

«Військові люблять цей храм, він відомий. Побудований на місці, де в 1240 році був заснований невеличкий скит, який переріс у монастирок, від чого отримала назву і гора. Храм побудовав знаменитий князь Іван Збаразький, який був уславленим воєначальником і відомий тим, що проводив успішні військові походи на Московію. Тут був давній монастир, у цьому храмі молилися гетьмани Богдан Хмельницький і, за деякими свідченнями, також молилися Іван Мазепа та Пилип Орлик».

Тетяна та Олександр познайомилися під час повномасштабної війни завдяки брату жінки, який також захищає Україну.

«Тетяна подзвонила до брата, щоб запитати як він, і вона мені сподобалася», — каже Олександр.

«Він побачив мене по відеозв’язку і сказав: «Все, вона моя», — розповідає Тетяна.

За словами Олександра, з того часу він з Тетяною почав переписуватися і згодом одружилися.

«Ми закохалися та зрозуміли, що не можемо бути одне без одного. Олександр приїхав до нас у Збараж, ми ближче познайомилися. Потім приїхав знову, ми розписалися. Потім я завагітніла і він приїхав на пологи».

Олександр пішов на фронт добровольцем. Каже, не зміг дивитися, як гинуть інші військові. Окрім чоловіка, в Тетяни воюють також брат і племінник. Їх, каже жінка, намагається завжди підтримувати.

«Це його вибір, я знала, на що я йду. Знала, що його не буде і що треба його чекати. Підтримка, головне — це підтримка, посмішка. Якщо посміхаємося ми — посміхаються наші чоловіки, бо бачать, що ми спокійні. Не треба біля військового плакати, говорити, як нам погано. Нам погано, але треба триматися. Бо якщо ми плачемо — нам погано, а їм в два рази гірше».