«В’яжу лише з хорошим настроєм»: майстриня з Волині створює особливі іграшки

Як розповідає майстриня-рукодільниця, зацікавилася ним, побачивши такі вив’язані іграшки в інтернеті, пише Юлія Музика для газети «Нова доба».

– Я попридивлялася до них, а потім ще й виграла одну під час розіграшу лотереї – собачку-соню, – згадує Роксоляна.

Відразу ж цікавлюся, хто обрав їй таке незвичайне ім’я. Виявляється, тато – Олексій Олексійович. Воно йому дуже сподобалося. Молодші її сестри вже мають більш поширені імена – Юлія та Олена.

Роксоляна народилася й виросла у селі Хряськ, а у Малій Ведмежці живе після заміжжя. Її чоловік Михайло Басюк – майстер з електронного обліку деревини в Маневицькому надлісництві.

Молоде подружжя виховує двох діток: донечці Ярославі три роки, а синочкові Дем’янові трішки більше року. Вільного часу у матусі небагато, та вона старається викроїти бодай кілька годин для творчості. Найкраще це вдається у довгі зимові вечори.

Скільки іграшок уже створила – майстриня й сама не знає. З усмішкою каже, що ніколи не ставила собі за мету їх порахувати. Було хіба що бажання лічити мотки використаної пряжі – та коли цифра перевалила за тисячу, перестала. Пряжу, до речі, замовляє в інтернеті, бо навіть у Маневичах такої не знайти.

– Моя вже шість років як покійна мама Оля гарно в’язала спицями та вишивала. А я люблю працювати лише гачком, – розповідає рукодільниця.

Роботи Роксоляни були представлені на цьогорічній виставці «Великоднє диво» у Маневицькому центрі культури та дозвілля – патріотичне курчатко й писанки.

– На курча пішло близько чотирьох годин в’язання, а на писанки – по двадцять-тридцять хвилин, – ділиться вона.

Натхненням для нових виробів для неї  часто стає донечка Ярослава – підказує мамі, що хотіла б отримати. Так з’явилося і те курчатко – поки у господарстві з’являться справжні, аби було іграшкове.

Серед усіх процесів створення іграшок найбільше Роксоляна любить саме гачкування, а найменше – пришивання дрібних деталей. Виконує його вручну, використовуючи різні нитки: для основних елементів – надійні, щоб витримали дитячі ігри, для декоративних – звичайні.

Свої вироби майстриня переважно в’яже на замовлення, чимало з них стали подарунками для рідних і близьких. А найбільшими поціновувачами їх є, звісно, її власні дітки.

– Такі іграшки стараюся в’язати лише з хорошим настроєм, бо вірю, що настрій людини передається речам, які вона створює. Коли ж, буває, злюся – беруся за щось інше, – з усмішкою додає.

За словами Роксоляни, коли вона лише починала займатися амігурумі, вибір матеріалів для іграшок був значно скромніший. Не було, наприклад, плюшевої пряжі, а очі для звірят виготовляли лише чорними. Нині ж вони набирають більшої популярності й асортимент необхідного для них ширшає.

Як би це не дивно звучало, за освітою вона – мережевий адміністратор із нахилом до програмування. Навчалася й працювала в Польщі за спеціальністю, згодом – і в Луцьку, поєднуючи інформаційні системи з маркетингом.

Та під час декретної відпустки її життя змінилося: домашні клопоти й улюблене хобі зайняли особливе місце. І нині Роксоляна зізнається – настільки «влилася» у рукоділля, що мріє поєднати з ним і професійне життя.

Її задум – відкрити власну крамничку виробів амігурумі та матеріалів для їх створення. І, схоже, у цієї мрії є всі шанси стати реальністю, адже вона вже народжена з любові – до справи, до дітей і до краси, створеної власними руками.

 Фото з архіву Роксоляни САВЧУК

Читайте також: 

• В’яже руками без спиць і гачка: як майстриня з Волині створює кардигани та пледи, що дарують тепло й спокій
• Краса в кожній пелюстці: волинянка створює унікальні композиції зі стрічок
• Для себе і на подарунки: 11-річна дівчинка з Волині створює теплі й стильні речі