Відомий волинський журналіст боронить Україну на фронті: інтерв'ю зі Святославом Лесюком

У військо Cвятослав Лесюк був призваний по мобілізації 9 лютого 2023 року. 

«У мене військово-облікова спеціальність «Заступник з морально-психологічного забезпечення». Я навчався 35 днів на курсах у Національній академії Сухопутних військ імені Гетьмана Сагайдачного у Львові. З 9 лютого по 21 березня.

Потім за розподілом, який прийшов із Генштабу, мене відправили у 42-гу бригаду, яка була щойно створена на той час, 25 лютого 2023 року створена.  Потрапив у мінометну батарею – заступником командира мінометної батареї  із морально-психологічного забезпечення. Звання - старший лейтенант», - розповів Святослав Лесюк. 

Як зізнається воїн, найважче на фронті було їхати на Донеччину, яка зазнала руйнувань  - там все незнайоме. 

«Ми прибули на Донеччину 8 червня 2023 року. З того часу виконуємо бойові завдання, які нам дають. Перше, що мене вразило, як ми заїхали на Лиманський напрямок, ми жили в Лимані, воювали в Ямполі, Серебрянському лісі славнозвісному, то там була окупація.

Залізнична станція розбита, розбиті танки, БТРи – було гнітюче перше враження. Особливо коли бачиш знищенні будівлі. Там велися бойові дії. Ми там знаходили залишки під***ої форми і сухпайки. Окупанти там жили», - каже Святослав Лесюк. 

Розповідає, що спілкувався із місцевими жителями на сході й вони переконували: «Ні, ми не хочемо руского міра».   

«Ми зараз на Бахмутському напрямку, живемо в селі, такому українському справжньому селі, де поля засіяні, де є корови, гуси, кури. Люди здебільшого українською розмовляють. Це дуже контрастує із ситуацією в Краматорську, в Костянтинівці, Слов’янську, де ще чути російську мову.

Мешканці там, звичайно, не виказували неприхильність до нас, але дуже часто здають координати, де живуть військові. По тих координатах часто буває, що прилітає. КАБи зараз особливо. Дуже важко все це. Особливо зараз у Костянтинівці прилітає. Часів Яр, то там взагалі вже місцевих людей немає, там 200 людей лишалося, але примусово евакуювали. Зараз постійно обстрілюють КАБами, перетворюють місто на руїну», - ділиться лучанин. 

За його словами, випадків таких, щоб місцеві люди труїли, чи робили капості не було. Люди часом борщу можуть наварити, якихось смаколиків приготувати.  Село, де він дислокується, доброзичливе, справжнє, українське, що ще раз доводить Донеччина – то Україна.

Щодо продуктового забезпечення, то нарікань також немає.

«Ми забезпечені продуктами повністю. У нашій бригаді забезпечення дуже добре: продуктами, речове і різне. Я не можу казати за інші бригади, чув, що у декого є гірше забезпечення, таке може бути. У нас траплялося таке, що коли ми приїхали сюди, нам видали сухпайок, а тили не встигали, тож доводилося самим щось докуповувати, але таке тривало досить короткий термін, десь тиждень», - відзначив Святослав Лесюк.

Як  розповів воїн, їм дуже суттєво допомагають волонтери і не лише смаколиками.  

«А от більш суттєва допомога зав’язана на особистих зв’язках. Я писав уже три листи в Луцьку міську раду. Спочатку отримав 5 Mavic  і Starlink.  У відповідь на третій лист – виділили ще три Mavic. Їх нещодавно доставила на Донеччину волонтерка з Рожища Віра Шварцкоп. Організовував один раз збір на робота-евакуатора, бо треба було нам піхоту вивозити. За два тижні зібрали 120 тисяч гривень і купили.

Все залежить чи можеш ти вийти на когось, хто може надати суттєву допомогу. Бо, наприклад, звертався у фонд Притули, у червні надіслав звернення, а у жовтні вони відповіли, що нічим не можуть допомогти. Не ображаюся, але могли відповісти хоч у липні, то б не сподівалися на них. До прикладу з тих пікапів, які маємо, один нам надав відомий письменник Андрій Любка з Закарпаття, правда ми його ремонтували, вклали 55 тисяч власних коштів. У нас є солдат з Івано-Франківщини. З його села нам подарували машину», - сказав Святослав Лесюк. 

За його словами, якби військові розраховували лише на те, що дає держава, то їм би довелося дуже тяжко воювати. 

«Власними, волонтерськими машинами ми їздимо на фронті. У нас є пікап, який ми прозвали «Академік», бо це бійця нашого підрозділу з Луцька, йому на нього скинулася Горохівська громада, волонтери, а оскільки у нього позивний «Академік», то так назвали і авто. Він був неодноразово під обстрілами, ми його вже три рази ремонтували.  Забезпечення технікою і ремонт техніки – це те з чим у нас найгірша ситуація і витягують її практично волонтери», - ділиться воїн. 

За його словами, бійці самі скидають на ремонт машин і ремонтують їх самотужки. 

«Слава Богу нам платять зарплату. Кожного місяця ми скидаємося і закриваємо всі потреби. Якщо ж потрібно щось, то звертаємося за допомогою: я до Луцької міської ради, хтось до своєї сільської. Кожен, хто має контакти, той туди звертається. Це армія, це війна, це труднощі, які ми самі долаємо», - зазначив Святослав Лесюк. 

Як розповідає воїн, бійці його підрозділу кожен день наражають своє життя на небезпеку. Ситуація дуже складна. На запитання, що найбільше цінує на фронті, відповів, що насолоджується кожним днем життя .

«Я в такому віці, що насолоджуюся кожним днем життя. Радію змінам, які відбуваються в природі, що вранці можу випити доброї кави, радію тому, що можу з’їсти смачного борщу. Отримую від цього задоволення. Маленькі такі радощі», - сказав Святослав Лесюк. 

За час своєї служби він був один раз у відпустці. Його вразило як живуть цивільні і що думають про війну.

«Один раз був у відпустці. Сумно дивитися на те, що відбувається там: усі живуть, ніби війни немає. Мені один знайомий взагалі сказав, що війна перетворюється на АТО. Приїдь сюди і ти побачиш, яке то АТО. АТО і війна це зовсім різні речі. Москалі пруть і ми щодня втрачаємо наших найкращих людей. Вибивають, а в нас просто не вистачає мін і снарядів. Якби було вдосталь мін і снарядів, то десь приблизно на осінь 2023 вже був би паритет сил. Дуже відчутно, що постачання боєприпасів скоротилося», - констатував лучанин. 

На думку Святослава Лесюка, 2024 рік буде тяжчим ніж попередній.

«Але ми всі тут віримо, що перемога буде за нами. Це однозначно. Для цього треба важко працювати. А також усі повинні збагнути, особливо чоловіки від 18 до 60, що служити будуть всі. Рано чи пізно. Я не кажу, що всі будуть на нулі, але до війська підуть всі, окрім тих, які є інвалідами і не можуть тримати у руках зброю.

До цього усім треба готуватися, принаймні морально. Війна не перетворюється на АТО, вона триває і вона жорстока. Для нас вартує значних зусиль, аби стримати навалу ворога», - сказав воїн.    

Читайте також:

• Військовий відверто розповів про те, що запитав би у Зеленського
• «Нищити російську техніку - найбільше задоволення», - боєць волинської бригади
• «Ніколи не повірю, що без зброї відправляють відразу «на нуль», - військовослужбовець з Волині