Наталія 104 окремої бригади Горинь шукає свого зниклого чоловіка

Наталія – кухарка з величезним бойовим досвідом. Вона приєдналася до лав 104 окремої бригади “Горинь” у 2025 році. Але її шлях на цій війні почався значно раніше — ще у 2014-му, коли працювала на полігоні у Широкому Лані, годувала по 6–7 тисяч мобілізованих щодня. Потім – служба на танковій бригаді в Кривому Розі, залізниця, а тепер — знову армія.

Про її історію пише бригада у Мережі

Її головна мотивація — не тільки Перемога. Вона шукає чоловіка, Андрія Кас’яненка, який зник безвісти 23 жовтня 2023 року під Водяним, на Донеччині, разом із побратимами з 53-ї бригади.

«Якби я знала, що він мертвий — хоча б поховала. Але поки не знаю — я шукаю. Телеграм-канали, фото, відео — все. Якщо є навіть один шанс, я буду триматись. Бо серце любить. А любляче серце не здається».

Вона каже: повернулася на військову кухню свідомо. Це її фронт. Щодня о 4:30 підйом, і до вечора — важка, але потрібна робота. Годує побратимів так, як колись годувала тисячі. Для неї це не просто каша й чай — це підтримка, тепло і шанс прожити ще один день.

«Мені кажуть — невдячна робота. А я знаю, що кожна ложка гарячого супу — це крапля сил у тіло воїна. Я бачила війну у 2014. Бачу її зараз. Сьогодні вона страшніша. Більш жорстока. Але й ми стали іншими. Сильнішими. Готовими на все».

Її син — теж на фронті. Але не поділяє рішення матері йти на службу. Хоче, щоб вона була у безпеці. Але Наталія знає: без таких, як вона, перемоги не буде.

«Я могла втекти, але не втекла. Бо вірю в Україну. І якщо я не підтримаю своїм трудом — хто підтримає? Хтось на фронті, хтось у тилу. Всі маємо робити своє».

Жінка, яка колись мріяла стати кравчинею, тепер — витривала кухарка, готова й до зброї. Каже, війна змінила її: тепер вона знає, що здатна захищати навіть ціною життя. І водночас — зберігає в собі найбільшу надію.