«Я у себе вдома, я тут народився, а свій дім треба захищати», - боєць волинської бригади
У складі волинської бригади нині захищає Україну військовий Олександр. Хлопець, що в цивільному житті був торговим представником однієї з українських компаній на заході країни, наразі зі зброєю в руках боронить Україну на сході. Дружина підтримала його рішення йти до війська та відмовилася виїжджати за кордон, щоб бути поближче до чоловіка.
Про це розповідають на сторінці 14 ОМБР у фейсбуці.
«До початку широкомасштабного вторгнення я мав за плечами лише строкову службу, — розпочинає розмову військовий. — До військкомату я прийшов самостійно, ще 24 лютого, бо розумів, що країну треба захищати. Мені видали повістку, на якій не було дати, та сказали очікувати дзвінка. Я провів в очікуванні ще кілька місяців, аж до кінця травня, а призвали мене у військо в середині червня».
Після прибуття в окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого хлопець кілька тижнів провів на полігоні, де здобув навички користування зброєю, навчився діяти у складі підрозділу та виявляти мінні пастки, а також користуватися індивідуальною аптечкою.
«Перша зустріч із ворогом, як кажуть очі в очі, відбулася під час звільнення одного з населених пунктів Харківщини. Ми у складі штурмової групи відірвалися від наших основних сил та опинилися неподалік від ворожого танка, який почав по нас працювати, — пригадує ті події Олександр. — Це дуже неприємне відчуття, коли на тебе полює танк, а тобі немає, чим йому відповісти, бо протитанкові засобі залишилися в іншій групі».
Того разу хлопцям пощастило й вони змогли перетнути повністю ділянку, яка прострілювалася, та повернутися до своїх у повному складі. Як згадка про той бій у Сашка залишився шрам на носі від ворожого уламка.
«Я не хочу нікуди їхати з рідної країни. Як би це банально не звучало, але мені немає куди втікати, — наголошує Олександр. — Я працював у Німеччині. У мене немає ілюзії, що за кордоном мене хтось чекає. Там добре працювати та заробляти гроші, але жити таким життям я не хочу. В Україні все набагато простіше та легше. Починаючи від сфери послуг та відвідування лікаря — й закінчуючи самим стилем життя. Наразі я у себе вдома, я тут народився, а свій дім треба захищати».
Читати також:
- Володимирчанин Андрій Сапіга на війну пішов добровольцем. Він не став чекати на повістку, а у перші дні повномасштабного вторгнення вирушив до військкомату, бо вважав захист рідної землі чоловічим обов’язком. А вже у вересні рідні отримали страшну звістку про його загибель. У нього залишились дружина і троє дітей.
- Тато відомого у тіктоці 4-річного Назарка з Волині - воїн князівської бригади
- «Не говорю тут українською, бо мені соромно»: волинянка, яка переїхала у Польщу, у соцмережах насміхається з української мови
Будь в курсі усіх новин
