Як у Луцьку виготовляють труни й чому навесні та восени більше роботи

В інтерв'ю Суспільному чоловіки поділилися особливостями своєї роботи та періодами найбільшого попиту на їхні послуги.

Іван Кацепула — столяр із 40-річним стажем. Каже: 24 роки пропрацював на комунальному підприємстві «Луцьктепло», де виготовляв вікна та двері.

А майже 5 років тому його скоротили й пішов працювати на «Спецкомбінат комунально-побутового обслуговування». Зі слів чоловіка, робота одразу сподобалася.

«Один колишній напарник казав: я б ніколи не пішов на таку роботу! Але я не з лякливих людей. Робота є робота. Столярний цех мій біля кладовища, за пару метрів. Я сам працюю і ніхто не приходить не лякає мене», — говорить столяр.

За два тижні роботи на новому місці, розповідає Іван, він вже міг зробити «бочку». Пояснює: це найскладніший вид домовини.

Робоче місце, каже, облаштував так, щоб процес був простішим та швидшим. Зокрема, виготовив шаблони, по яких обрізає дошки для домовини.

«Усе зробив, щоб мені відпочивати й насолоджуватися. Здебільшого робимо із соснових дощок. Часу на одну домовину витрачаю від 50 хвилин до півтори години. Якщо це широка дошка, нормальна, то воно скоріше йде», — розповідає Іван Кацепула.

Чоловік пригадує, що перший рік, коли прийшов, то було замовлень по 7-8 домовин на день. З його слів, йому було дуже складно.

Але згодом, розповідає, до Луцька почали завозити домовини з інших міст і попит на продукцію Спецкомбінату знизився. Скільки за день виготовляє продукції, ніколи не рахував. Каже: головне, аби в магазині завжди була певна кількість товару.

«Розрахувати скільки замовлень буде — неможливо. Коли більше, коли менше. Моя робота — це заготовка. Далі домовину забирає столяр із цеху драпування. Він ще годину-дві з нею «грається», — каже Іван.

Оздоблює готові домовини тканинами Олександр Юганюк. Він теж столяр зі стажем, який раніше працював на меблевій фабриці у Луцьку та на фірмах із виготовлення дверей.

А понад 10 років тому влаштувався на «Спецкомбінат». Розповідає: колега, яка працювала у цеху драпірування, пішла на пенсію і він спробував її замінити.

«Вона мені показала і я почав оббивати. Мені подобається ця робота, вона творча. Я навіть як іду у відпустку, то буває приходжу, бо треба щось терміново зробити. Бо замінити мене немає ким, ніхто не хоче цьому вчитися», — розповідає Олександр Юганюк.

Каже, що у них на підприємстві не роблять лакованих домовин, а усі оздоблюють атласом, велюром, рідше — шовком. З його слів, така продукція вважається дешевшою.

Залежно від виду драпування домовини поділяють на види.

«Є труна «Сонечко», «Складка», «Аплікація». Жінкам червоні більше беруть, рожеві, жовті. Чоловікам темніші кольори — синій, коричневий», — говорить Олександр Юганюк.

Зі слів Олександра Юганюка, домовин для поховання загиблих військовослужбовців у них не купують. Місто замовляє дорожчі лаковані труни в іншого виробника.

Говорить, що найдешевший варіант трун роблять для померлих, які не мають родичів й, похованням яких, займається місто.

«Саме дерево йде однакове, а тканина береться дешевша. Це для безхатьків, для тих, хто із геріатричного пансіонату. Одну домовину оздоблюю від 45 хвилин до двох годин часу», — каже столяр.

Зі слів Олександра Юганюка, він та його колега Іван Кацепула не вірять у жодні забобони, а свою роботу не вважають чимось особливою.

За його спостереженнями, більше замовлень на їхню продукцію надходить навесні та восени.

Читайте також:

• Скарби з минулого: майстер з Волині відроджує традицію іграшок, що знищувала радянська влада
• 68-річний майстер з Волині пів століття плете кошики з лози