Історія довгожительки з Волині

Дев'ятий десяток розміняла пенсіонерка із села Залісоче Надія Аврамівна. Майже все життя вона присвятила праці: 48 років працювала санітаркою у Луцькій психіатричній лікарні. Крім цього, трудилася в колгоспі та, як і більшість селян, тримала велике господарство.

Історію волинянки розповіли у сюжеті каналу Аверс.

«15 років на пенсії пропрацювала ще, бо я пішла в 50 років. До 65 років працювала. Я би ще працювала, але нас трошки попросили, пенсіонерів, щоб молодь працювала», — розповідає жінка.

За роки роботи у спеціалізованому закладі довелося пережити чимало, однак ті часи Надія Аврамівна згадує лише з теплом.

«Книжку можна було б написати. Всього бачили. Хворі є хворі. І може й тобі дати трошки по чомусь, і обізвати. Але як до них лагідно ставишся, то й вони до тебе».

Як і для багатьох українців, війна принесла неспокій і в її родину.

«Знаєте, яке життя? Ждем перемоги. Всьо. Ото наше життя».

Попри поважний вік, жінка й досі доглядає город.

«Покажу города, які я маю в цьому році. Малина дуже погана. Помідори свої, огірочки. Капуста, цибулька — все моє таке. Кілограм по 130 гривень у нас приймають. Торік була дуже гарна, така, як там під вікном. То торік така була, то трошки можна було підзаробити. Торік заробила 8 тисяч».

Хоч на городі росте майже все необхідне, із домашніми закрутками Надія Аврамівна не поспішає.

«Ще такого нічого не робила, бо нема кому його їсти. Огірочки ще буду закручувати, вони вже є. Часник вибрала, посіяла. Є салат всякий, картопелька. Варення не варю, бо я його не їм. Потім огірки будуть, помідори будуть, то буду закручувати. І капуста буде. Цибуля. Вистачить».

Жінка зізнається, що найважче — бути самій. Вже вісім років, як не стало чоловіка. Найбільшою розрадою для неї залишаються діти, онуки та правнук, якому вже 18 років.

«Тяжко. Бачите, яка гарна, сива, як молода. Не треба фарбуватися», — жартує вона.

Секретом довголіття, міцного здоров'я та молодості Надія Аврамівна вважає щоденну працю й натуральну їжу.

«Ми не їли так, як зараз їдять. Ковбаси, всяку всячину. Ми цього не їли. Візьмеш кусочок хліба, черешні. Дідусь був насадив багато черешень. На черешню виліз із куском хліба, наївся, молоком запив по кухлику. Ну і так жили. А зараз є що їсти. Та вже його не хочеться їсти».

Попри свій поважний вік, Надія Аврамівна й досі самостійно обробляє землю та копає картоплю. А головним побажанням називає мир.

«Дуже тішать онуки. Аби тільки був мир, то тільки жити і жити».