благодійний велозаїзд, підтримка ЗСУ

В перший день літа центральна площа Любомля знову наповнилася духом єдності, вдячності й пам’яті. Тут відбувся благодійний велозаїзд «Їду за Героя», що об’єднав понад три сотні небайдужих мешканців міста та гостей. Захід мав на меті вшанувати пам’ять полеглих воїнів і зібрати кошти для потреб Збройних Сил України. Цьогоріч учасники задонатили понад 61 тисячу гривень. Усі кошти передадуть на підтримку наших захисників.

Велозаїзд традиційно розпочався від стели Героїв із хвилини мовчання та виконання Гімну України.

«Їду за Героя»: у місті на Волині вдруге провели благодійний велозаїзд на підтримку ЗСУ

321 учасник вирушив у супроводі поліції з національними прапорами, подолавши маршрут через десять вулиць міста.

Кожен мав свою мотивацію: одні їхали за всіх загиблих, інші — за конкретного Героя, близьку людину, чия втрата стала особистою трагедією.

«Герої не віддали життя за нас — у них його забрали. Вони хотіли жити так само, як і ми з вами. І ми — їхнє продовження. Ми повинні пам’ятати про них завжди. Не пам’ятають словами, пам’ятають душею. І сьогодні кожен із вас — доказ того, що Герої не забуті», — наголосила перед стартом волонтерка й співорганізаторка заходу Катерина Мокренко.

Особливу атмосферу створювали родини з дітьми. Багато батьків брали з собою малюків: дехто віз їх у спеціальних велокріслах, а дехто їхав поруч із дітьми, що крутили педалі на маленьких велосипедах, хтось їхав на самокатах.

Найстаршим учасником став 76-річний Віталій Гугля, який теж уже вдруге бере участь у велозаїзді. Його приклад надихає: пам’ять, вдячність і підтримка не мають віку.

Символічну участь у заїзді взяв 2-річний Дем’янчик Печоха, син загиблого Героя Іллі Печохи. Разом із мамою він став символом продовження життя й пам’яті про тата.

Зворушливим став приклад 4-річного Арсена Доротюка, який минулого року проїхав усю дистанцію на триколісному велосипедику. Цього разу хлопчик уже впевнено крутив педалі двоколісного й подолав весь маршрут на рівні з дорослими. Поруч з ним — мама, тато та сестричка, які підтримували його протягом усього шляху.

Після фінішу всіх дітей пригощали морозивом — маленький, але теплий жест уваги до юних учасників.

Охочі купували смаколики у славнозвісних місцевих пончикістів, брали участь у благодійних лотереї та ярмарку.

«Пишаюся нашими дітьми, які навіть у такому юному віці цілеспрямовано йдуть до мети. Дякую кожному, хто присвятив кілька годин свого часу тим, хто вже не з нами, тим, хто болітиме нам довіку, тим, кому ми завдячуємо життям — нашим Героям», — підсумувала Катерина Мокренко.

«Їду за Героя» — це більше, ніж велоподія. Це шлях пам’яті, вдячності й незламної віри. Шлях, який ми долаємо разом — заради тих, хто не повернувся, і тих, хто бореться сьогодні.