Тяжка доля обпалена війною: історія життя 42-річного воїна Юрія Мазурика з Волині

Про Героя розповідає газета «Ратнівщина».

Життя родини Мазуриків не було простим. І Юрій, і його дружина Наталія були родом із Гути. Мама чоловіка Галина працювала бібліотекарем, була надзвичайно доброю людиною. Але невиліковна хвороба підступно забрала її життя. Згодом не стало і тата Миколи. Батьки Наталії – середньостатистичні гутянці, але з добрими серцями. Галина Петрівна занедужала, але частково відновилася після хвороби, і досі злегка господарює по дому. Хоч і не здужає, та постійно спішить у храм. А її чоловік Василь Васильович піклується про все те, чого не в силах зробити дружина.

Коли Юрій і Наталія одружилися та в сім'ї з'явилися діти, батьки допомогли – придбали хатину в селі, щоб молоді люди жили окремо. У сім'ї підростало трійко дітей – Назар, Дмитро і донечка Вероніка. Розкоші не знали. Жили, як виходило. Коли почалася повномасштабна війна, Юрія Миколайовича мобілізували. Напевно, так би він і досі служив, якби не сімейне горе – померла дружина Наталія. Материнської опіки не вистачало й хлопцям, але найбільше побребувала батьків ще зовсім маленька донька. Тож у січні 2023 року Юрія Мазурика демобілізували, оскільки дитина залишилася без мами.

Під час служби Юрій Миколайович отримав осколкові поранення ніг. Близькі переповідали, що йому потрібно було лікуватися. До спричинених війною хвороб приєдналися супутні. 16 червня йому виповнилося 42 роки. На початку червня Юрій Мазурик потрапив до Ратнівської центральної районної лікарні. Увечері 18 червня він помер.

Хоронили чоловіка як військового, бо він стояв на захисті незалежності України і постраждав у цій війні. Відспівали новопреставленого воїна священники Заболоттівського благочиння. Плакали рідні, побивалися друзі, а надто шкодували гутянці дітей – особливо донечку Вероніку, яка в такому юному віці залишилася без обох батьків.

Напевно, стискалося від болю серце кожної матері, яка знає потребу батьківського піклування. Плакав над труною середній син Дмитро та міцно пригортав до своїх грудей сестричку. Він навчається у Львові на військового, та попрощатися з батьком його відпустили. Найстарший Назар не зміг приїхати із за кордону.

Тітки запропонували свою опіку над племінницею, але вона категорично відмовилася, вирішила залишитися у дідуся і бабусі по маминій лінії. Та й дід Василь Васильович рішуче заявив, що вони з дружиною, хоч вже не молоді, та будуть оформляти опікунство над внучкою. Знають, що ніде їй краще не буде, як у них, бо часто прибігала й гостювала в діда з бабою, ще коли батьки були живі.

Ось так на наших очах творяться долі людські – важкі, непередбачувані, не по-дитячому жорстокі. Непрості випробування випали на життєві шляхи дітей сім'ї Мазуриків. Хай Бог допоможе їм пережити горе, а рідним, які взяли відповідальність за них на себе, пошле міцне здоров'я і довгий вік, щоб до повноліття виростили внучку і на щасливе подружнє життя благословили.

Читайте також: 

• Отримав сім кульових поранень: боєць із позивним «Свист» розповів про те, як дивом вижив
• «Мамо, благословіть захищати країну!»: спогади волинянки про сина-Героя, який у 18 років пішов на війну