«З пораненням блукав три дні, повзаючи лісом, поки мене не забрали»: історії військових, яких лікують у Луцькому районі

Про це розповіла керівниця медзакладу Людмила Хомік, - пише Суспільне.

Упродовж року тут пролікували майже тисячу військових. Такі пацієнти потребують тривалого лікування і реабілітації, – говорить керівниця медзакладу.

Богдан Панічкін – військовий родом зі Слов’янська Донецької області. Захищав територіальну цілісність країни у складі 71-ої бригади. На початку квітня отримав вогнепальне осколкове поранення в ногу на Авдіївському напрямку, в Новобахмутівці. Каже: спочатку потрапив у Покровську лікарню, згодом перебував у інших медзакладах і лише на Волині лікарі змогли дістати осколок.

Лікарка-неврологиня Олена Юрко каже, що в лікуванні бійців головне не лише фахова професійність, а й людяність, підтримка, можливість вислухати. Лікарка показує прапор із підписами військових. Говорить: тут вони залишають свої адреси, щоб після перемоги лікарі могли з ними зустрітися та відсвяткувати разом.

 Перемоги України чекають й інші військові, які лікуються у Ківерцівській лікарні, – каже військовий-волинянин Юрій Ляшук. Він був призваний на військову службу з першого дня повномасштабного вторгнення. Служив під Києвом, Миколаєвом, поранення отримав під Бахмутом, – говорить боєць, – там було найважче.

Олег Ковальчук — із міста Сміла Черкаської області. У нього травмовані вухо і шия. Розповідає травмувався під час відступу з Бахмута. Спочатку лікували у госпіталі в Дружківці, потім у Дніпрі, далі відправили на Волинь.

«Є мрія – поїхати додому. Жінку побачити, маму не бачив довго. В мене ще й ніхто не знає, що я тут», – говорить військовослужбовець.

 Роман Федоров із Запоріжжя. Тиждень тому, – розповідає військовослужбовець, – переніс операцію на нозі. Зараз на милицях може пересуватися, але ще важко. Поранення, розповідає, отримав неподалік Луганська на початку березня, під час того, як був із побратимом на спостережному пункті. Поранені вели бій із російськими військами 2,5 години, і можливості евакуюватися не було, – говорить Роман Федоров.

«Якось наклав собі джгут на ногу і поповз в сторону українських військових. По мені почали працювати російські міномети. Три дні я блукав повзаючи лісом аж поки мене не забрали», – розповідає військовий.

Зі слів керівниці медзакладу Людмили Хомік, на початку повномасштабного вторгнення у медичному закладі було більше військових, ніж цивільного населення. Довелось перепрофілювати деякі відділення, щоб могти прийняти 80-90 бійців.

Читайте також:

• «Після вибухів на аеродромі люди бігли рятуватися до нас»: історія монастиря під Луцьком
• «Почав говорити, але ходити не може», – дружина побитого на Волині солдата
• «Хочу бути серед тих, хто раз і назавжди зупинить ворога»: молодий воїн волинської бригади рік виборює перемогу
• «Пройшли пекло»: на Волині проходять реабілітацію прикордонники з Бахмута