З Волині - на велику сцену: як співачка VODA підкорює Київ і допомагає людям через музику

Про це пише газета «Ратнівщина».

Нещодавно Ксенія стала однією з найяскравіших учасниць святкування Дня Ратного, де своїм виступом підкорила глядачів. На малій батьківщині її добре пам'ятають як Оксану Андросюк - багаторазову переможницю районного та обласного етапів конкурсу «Срібні дзвіночки». Сьогодні ж вона мешкає у Києві, виступає під псевдонімом VODA, займається викладацькою діяльністю та розвиває власний творчий проєкт. Журналісти поспілкувалися зі співачкою про її творчий шлях, натхнення та місію допомагати людям через музику.

- Ксеню, пам’ятаю Вас ще зовсім юною на ратнівській сцені. Потім Ви були переможницею «Караоке на майдані» і своє життя загалом пов’язали з музикою. Ваші батьки – медики. Звідки у Вас з’явилася любов до мистецтва загалом?

- Співати мені подобалося з раннього дитинства. Я навчалася у Ратнівському ліцеї №1. У мене була чудова вчителька музики Людмила Володимирівна Остапук. Мені, напевно, років дев’ять було, коли вона мене поставила солісткою в хор. Це був мій перший виступ на сцені в районному будинку культури. І я була солісткою. Це така була відповідальність! Там була така дитяча-дитяча пісня. Але з тих пір ми з нею почали активно займатися. Вона стала відправляти мене на «Срібні дзвіночки». Чотири рази я брала участь у районному етапі і всі рази вигравала, але на обласному перемогла тільки з третього разу. Це на той час була моя максимальна ціль. У принципі, всі шкільні роки ми займалися, я виступала на різних конкурсах, виборювала призові місця. Коли постало питання, чим мені в подальшому займатися, куди йти, батьки нічого мені не вказували. Сказали: «Вибирай сама.» Я пішла навчатися й далі у напрямку музики.

Стала студенткою Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАККІМ). Але так як там державного замовлення не було, а я була відмінницею, то паралельно поступила на економічну спеціальність на заочну форму у Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана. Навчалася одразу в двох університетах. Це для мене був «план Б»: якщо не зможу заробляти кошти музикою, то піду в економіку. Але, слава Богу, цей економічний диплом припадає пилюкою. Поки що я його не потребую. Але у житті випадковостей не буває. Саме в КНЕУ я зустріла свою долю – познайомилася з чоловіком Романом. Та на навчанні в університетах я не поставила крапку. Зараз активно проходжу багато викладацьких курсів, розвиваюся як викладач вокалу.

- У Вас вийшло цікаве поєднання: музика і математика. Це ж зовсім різні галузі! Як вдавалося поєднувати непоєднуване?

- Коли кажуть: «Ти співаєш, ти творча людина!», - я кажу: «Ні. Я не зовсім творча людина. Із поняттям творчої людини, як правило, виникає асоціація з певним творчим хаосом, без системи. Я люблю, коли все чітко, все пораховано, системно. І це мене відрізняє від інших творчих людей. Коли ми говоримо про музику, то я точно знаю, що, як і для чого мені треба. Я митець-математик. Тому й викладач, бо ця робота вимагає чіткості, планомірності, максимальної відповідальності.

- Розкажіть про мотиви музики, які Вас надихають. Як пишете власні пісні? Чий стиль запозичуєте у виконанні? Що подобається слухати сучасним людям? Адже для української класичної музики притаманна ліричність і драматизм, а нинішнє покоління прагне драйву…

- У шкільні роки мене більше виховували як ліричну співачку, і мені це подобається. Зараз люди слухають багато іноземної, західної музики, і ми запозичуємо звідти якісь вокальні прийоми. Але так як нині ми доволі стрімко розвиваємося і стараємося розвивати музику, я цьому навчаюся, щоб вміти все. За роки практики і особливо написання авторських пісень, винаходиться власний стиль, авторський. Він не є нав’язаний, а напрацьований шляхом багатьох спроб.

Певні вокальні прийоми народжуються самі по собі і вони дуже зафіксовуються і характеризують виконавця. Я ніби й лірична душа, але зараз ми живемо в такий час, що навпаки - хочеться менше лірики і драматизму вносити в свої пісні, а більше чогось піднесеного, щоб людям дарувати позитивний настрій. Я стараюся в творчості уникати негативу, бачу реакцію своїх друзів, родини. Людям треба гарного настрою, драйву. Я прислухаюся до слухача. І в мені це відгукується. Хоча, звісно, і лірика є в репертуарі. І мені це подобається.

- Ваші пісні, як от «Кохання 100 %», «За закритими вікнами», «Стоїмо за волю» звучать з вашою індивідуальною, особливою подачею голосу і звуку. Відчуваються різні техніки виконання і досконалість звучання. Де навчилися усім цим вокальним премудростям? Це навчання в університеті, додаткові курси чи роки практики дали свої результати?

- Звичайно, я завдячую своїми знаннями і вміннями усім, хто зі мною працював у студентські роки, після закінчення університету. Варто відзначити, що багато мені дали закордонні навчання, які я проходила як викладач. Та й як вокалістка я звідти теж багато запозичую. Це великі вокальні інститути в США, в Данії. В Україні є представники, які ведуть ці курси. Які б навчання я не проходила, завжди вибирала те основне, що мені на практиці сподобалося. Особливо активними були два останніх роки, які я працюю на студії звукозапису. У мене є колега. Ми працюємо, коригуємо, можемо записати пісню. Дати 2-3 місяці умовної відпустки. Тоді повертаємося до цієї пісні і кажемо: «Ні, все не так. Записуємо наново. У мене змінилася подача звуку, я постійно змінююся. І те, що ми писали півроку тому, мені вже не подобається.

- Кого найбільше наслідуєте з українських співаків?

- Слухаю багато закордонної музики, особливо американської. Але не всі їхні прийоми можна накласти на українську мову. Не завжди наш текст можна застосувати на американський мотив. Тому наші пісні народжуються чисто з нуля. І я не пам’ятаю, щоб якісь референси я давала при написанні якоїсь конкретної пісні. Звісно, надихаюся нашими співаками Златою Огневич, Максом Барських, Артемом Пивоваровим. Злата Огневич – моя фаворитка, напевно. Вона дуже технічна, дуже стрімко розвивається, не сидить в одному жанрі. Емоційно в неї дуже класна подача. Її пісня «One day» мене просто емоційно підірвала. Оновлена версія цієї пісні викликала такі емоції, наче мене з моїми бажаннями і уявленнями про музику хтось почув. Що ж до власної творчості, то маю мрію написати пісню з оркестром. Мені дуже подобається симфонічна музика. Можливо, колись вдасться.

- У Вашому оточенні багато митців музики. Хто входить до Вашої творчої «тусовки»?

- Спілкуюся зараз із дуже великою кількістю викладачів, засновників бізнесу. Зараз акцентно займаюся розвитком вокального бізнесу. Загалом мені дуже подобається творчість нашого земляка Макса Конелюка. Він теж пише дуже класно якісну музику. Можливо, колись у нас буде якась співпраця. Ми вже виступали на одній сцені в Києві. У моєму найближчому оточенні є різні креативні люди: інструменталісти, хореографи, режисери, але з вокалістами комунікації мало. Треба це змінювати.

- Як дійшли до ідеї створення студії вокалу?

- Ніколи не хотіла мати свою студію. Я вже шість років викладаю вокал і мені друзі завжди радили відкривати власну, бо є дуже великий попит. Але коли тобі постійно щось нав’язують, ти автоматично протестуєш. Та ця зима стала показником, своєрідним лакмусовим папірцем, який показав, куди потрібно рухатися. Ця зима була важкою. Я ще працювала найманим працівником, часто при температурі у приміщенні 5 градусів. У мене пара з рота йшла. Я опитувала всіх учнів, чи готові вони прийти, бо дуже холодно через постійні oбстріли і блeкаути.

Та за цей період взагалі не було відмін занять. Приходили з чаєм, з кавою, щоб зігрітися, але заняття були. Я навіть бачила, що після обстрілів, після важких ночей люди приходять за позитивом, і це не про те, що хтось хоче стати зіркою. Це про те, що люди хочуть якогось емоційного розвантаження, вони хочуть позитиву серед темряви. Для них дійсно цей урок – це якась терапія. Після заняття вони почуваються значно краще. І після цієї важкої зими я пообіцяла собі, що шукатиму приміщення з генератором, де буде тепло взимку, і затишно мені, моїм викладачам і учням. Це не від безвиході, а від того, що я надихнулася своїми учнями. І вже в лютого ми підписали договір оренди приміщення. А в квітні офіційно відкрили студію вокалу «TVORCHA vocal studio». Тому ми готові до зими.

- Розкажіть про Ваші заняття. Це певною мірою репетиторство з вокалу?

- Це індивідуальні уроки з вокалу. Це основний мій вид зайнятості. Уроки й організація роботи студії. Маю працівників, викладачів вокалу. Паралельно багато часу проводжу на студії за написанням авторських пісень.

- Хто ваші учні?

- Практично всі дорослі. Я проходила багато курсів з розвитку голосу саме для дорослих. Це дуже різні речі. З дітками це ігрова форма, зацікавити, підтримати. А з дорослими це більш серйозна робота. Тому вона мені відгукується більше. Запитів у нас дуже багато саме на заняття з дорослими. А діток багато на онлайнах, які живуть в Німеччині, в Австрії, в Англії, в Ізраїлі навіть. Це українці, які виїхали, але хочуть і далі займатися.

- Як організовуєте заняття?

- У нас є програма, певна методика, але вона індивідуальна для кожного. Є формат уроку 55 хвилин або 90 хвилин. У кожного є свої цілі. Я акцентую увагу на роботі з учнями, які планують записувати свій авторський матеріал, які хочуть співати в ансамблі чи в дуетах. У нас є новачки, які починають практично з нуля, займаються постановкою голосу. Вони ніколи не співали. Дуже багато таких випадків, коли діти затюкані з дитинства. Їм сказали, що їм слон на вухо наступив. Їх просили не співати, а вони тихо мріяли про це. Вони приходять у віці 20-30 років, і в них щось виходить. Я не раз плакала на занятті від емоцій, як ростуть мої учні. Ми разом долаємо комплекси, і вони у підсумку звучать, і можуть звучати гарно.

- Де берете енергію до роботи і позитив до викладання?

- Насамперед я завжди даю те, що людина сама хоче отримати. В цьому запорука нашої співпраці. З дітками дуже часто бувають ситуації, коли батьки, дідусі чи бабусі цього хочуть. Дитина сама не розуміє, що вона хоче. А коли приходить доросла людина, з першого заняття вона чітко формулює свій запит. У нас спільна ціль, і ми над цим працюємо. Я не той викладач, який змушує щось робити примусово. Я прислухаюся, це спільна робота, де багато аналізувати має сам учень. На початку своєї викладацької діяльності я думала, звідки буду брати ресурс, але коли ти бачиш результат, це дуже наповнює. Я можу після 8 уроків прийти додому і ще розмовляти, співати. І звісно, не кожна людина може віддавати і викладати. Співаки всі дуже шамбільні. І окрім викладання нам треба розвиватися десь іще. Тому я завжди за те, щоб мої викладачі десь співали, записували свою творчість на студії, і ми це балансуємо.

- Ваші пісні – це командна робота?

- У мене є дуже хороша людина Олег Власов. Він написав мені багато оранжувань, текстів, і він мотиватор, багато часу проводить на студії. Разом щось творимо. Аналізуємо нову українську музику, прислухаємося до тенденцій. Уже два роки співпрацюємо. Відео-зйомки – це мої рандомні ідеї, і ми знімаємо своїми силами з чоловіком, з його знайомими зйомниками. Це аматорська робота, але для початку непогано.

- Як вдається поєднувати сімейне життя з роботою? Музика і заняття забирають у Вас багато часу.

- Ми просто обоє дуже амбітні. Багато різних проєктів беремо в роботу. Нам це обом подобається. Незважаючи на те, що в Києві відбувається, маємо дуже багато планів, робимо все для їх реалізації, ми обоє рухаємося і, напевно, тому все вдається.

- Київ зараз – не найбезпечніше місце в Україні. Не думали покидати столицю і кудись переїжджати?

- Дуже сильно не хочеться. Хочемо тут жити, будувати сім’ю з надією і вірою в краще. Разом з тим, відчуваю потребу у своїй роботі. Коли вдається витягувати людей з важких станів пригнічення після російських атак, тоді розумієш, що працюєш недарма. Це така своєрідна терапія музикою.

- У Вас доволі цікавий творчий псевдонім «VODA». Чому саме вода?

- Над псевдонімом я вперше задумалася тоді, коли почала писати власні пісні. Два роки тому це питання постало більш гостро. Хотілося якийсь короткий, зрозумілий. І таки визначилася. Вода – чиста, прозора. Я по життю чесна, відверта, пряма, окрім того, я – водолій, на Волині народилася. У нас багато озер. Очі в мене блакитні, тому все збіглося. Цей псевдонім максимально мені підійшов.

Спілкування з Ксенією було насправді легким і чистим, що нагадує водну стихію. Такі ж прості і водночас важливі її відео-поради у соцмережах, як не боятися співати, віднайти себе у пісні, долати власні комплекси, бар’єри, досягати мети. Мимоволі приходить усвідомлення, що справа викладання вокалу для цієї людини стала чимось більшим, ніж просто бізнесом. У ньому чітко проглядається певна духовна місія змінювати людей на краще. І вона це робить за допомогою музики. Зичимо Ксенії реалізації усіх її задумів і мрій, а в майбутньому, так як вона паралельно розвиває сольну кар’єру, - стати новою яскравою зіркою українського шоу-бізнесу на рівні із відомими нашими вокалістами. Щиро тішимося, що цвіт Ратнівщини рясно цвіте у серці України, у її столиці Києві.

Марія ЛЯХ

Читайте також:

• Спів - її життя: фіналістка «Караоке на майдані» з Волині розповіла про свій шлях до мрії
• У 84 роки не знає спокою: історія волинянки, яка пережила голод, війну й виростила п’ятьох дітей
• Волинянка перетворила власну хату на музей: тут оживають старовинні вишиванки й пісні предків