За 3 дні до загибелі Героя дружина повідомила, що у них буде син: спогади про 33-річного воїна з Луцького району Віталія Бокія
19 березня 2023 року на війні з російськими окупантами загинув 33-річний Герой Віталій Бокій з Цуманської громади Луцького району. Його дружина поділилася спогадами про свого чоловіка.
Її розповідь на своїй сторінці у фейсбуці опублікував Олександр Кобилан.
Із Віталієм Анастасія познайомилася у перший день Воскресіння Христового 12 квітня 2012 року на дискотеці в сільському клубі. На той час вона навчалася у 8 класі. Згодом вони почали зустрічатися.
«Він їздив на роботу в столицю, потім в Польщу, згодом знову до Києва подався. Різдво 2015 року подарувало нам заручини. 26 червня 2015 року ми зареєстрували шлюб, а 20 вересня 2015 року відсвяткували весілля». - розповідає жінка.
Анастасія пригадує, що у них із чоловіком було спільне бажання - пожити для себе, збудувати власний дім, у подорожах пізнати світ.
19 січня 2023 року в їхній дім принесли повістку. До цього Віталій декілька разів намагався потрапити на фронт, але доля вкотре його зупиняла.
«Добровольцем більше не піду. А як прийдуть орки додому, то хто захистить?! », - казав він.
«Ми прожили з Любим майже вісім років. Останні півтора, ми об' їздили місця, які були близькими нашим серцям. Ми подорожували, як ніби востаннє. На думку приходило розуміння : як не поїдемо тепер, то вже ніколи...», - ділиться спогадами Анастасія.
24 січня 2023 року рідні випровадили Віталія в Ківерці на збірний пункт, а 25 січня - на Тучинський полігон. Там він був три тижні на навчаннях.
Дружина з батьками двічі провідували його. Віталій за кілька днів до відправки повідомив дружину, що орієнтовно 15-16 лютого їде на Схід.
«Я в останню поїздку до нього поїхала сама. І це були наші останні миттєвості, коли ми були разом тут, на Землі... 15 лютого 2023 року, як і було передбачено в планах, вони поїхали на фронт. 16 лютого прибули на полігон поблизу передових позицій. Несподівано швидко наближався визначений зверху час... Віталик свідомо мене беріг від хвилювання, знаючи, що я при надії. Він був у штурмовій групі і це завдання вони виконували не вперше. Сказав, що йдуть на бойове завдання о 6 ранку, щоб допомогти своїм. А насправді вони ходили о 1 ночі. Троє у них були поранені. Я не випитувала у нього, що в них було. Спитала лиш, чи все в них добре», - розповідає дружина Героя.
16 березня 2023 року в телефонній розмові Анастасія повідомила коханому, що в них буде син...
Увечері, о 18 годині вони вчергове пішли на штурм ворожих позицій. Чи повернуться, ніхто з них не знав. Через годину Віталій зателефонував і попросив нічого не питати, сказав, що любить їх усіх. Згодом стало відомо, що їхнє завдання відмінили з причин нестійкого зв'язку.
За день до загибелі Героя, 18 березня Анастасія востаннє говорила з чоловіком по телефону.
«Я почула такий ніжний і до болю жаданий голос мого Віталика. Зраділа. Вслухалась у кожне Його слово, а серце чомусь недобре вистукувало. Невтішне передчуття, що це буде наша остання розмова. Чоловік розповів, що вночі вони йдуть на завдання і сказав, що можливо вранці, або увечері зможе зателефонувати. 19 березня 2023 року, коли пішла до храму і подала записку за здоров'я, раптом помітила, як у вікні бився об шибку метелик. Подумала, можливо чиясь душа не може пробитись до людей, що слухають слово Боже і, певно, хоче щось важливе сповістити...Я не могла уявити, що це був мій коханий, душа якого відшукала мої очі, щоб мені подати знак...», - каже жінка.
У середу, 22 березня 2023 року зателефонували з військової частини і повідомили страшну звістку: коханий зник безвісти поблизу села Павлівка Донецької області. Згодом бойовий товариш повідомив Анастасії, що її чоловік загинув у бою.
Анастасія назвала сина Віталієм, на честь його батька-Героя.
«Найтяжче усвідомлювати, що повертаєшся додому на руках з довгоочікуваною дитиною в день, коли твоєму коханому чоловікові мало б виповнитися 33... Це був би для нього найщасливішим днем в його житті... Ми повертались з пологового в рідний дім... Коли порівнялись на повороті з кладовищем, мій погляд обійняв його усміхнений портрет. В хаті нас з сином зустріли рідні, друзі. Прийшли сусіди і всі, хто знав і поважав, але не вистачало його, нашого з сином тата-Героя...», - пригадує Анастасія.
«Дякую йому за те, що Він зробив мене найщасливішою людиною, тому що я маю можливість бачити, як зростає наш синочок. Для мене Він - найкращий, найсміливіший, мій «Лев», такий позивний Ти обрав, щоб знищувати ворогів, а нас любити і захищати. Мені дуже шкода, що залишилося дуже багато несказаного. Дуже хотілося б повернути час назад. Хоча б на одну мить. Я щиро вдячна долі за те, що ми зустрілися і прожили майже 8 років разом. Шкодую тільки про те, що, стоячи перед твоїм холодним і вистражданим тілом, я подивилася назад на наше життя іншими очима. Лише тоді я зрозуміла, що ми були щасливі, що в нас було все, лишалось тільки цінувати один одного. Жаль, що зрозуміла, коли змінити нічого неможливо», - додала дружина Героя Віталія Бокія.
Читайте також:
- Сказав побратиму «Йдемо вперед, не зупиняємось!», а через кілька секунд героїчно загинув: історія молодого захисника з Волині
- Не встиг відзначити 25-річчя: відзняли зворушливе відео пам'яті до Дня народження Героя з Луцького району
- Любив життя і бився за свою землю: спогади про молодого Героя з волинської бригади, який загинув поблизу Бахмута
Будь в курсі усіх новин
