За час війни тато з донькою зустрілися лише кілька разів: історія сім'ї Нікітчуків із Волині, які боронять Україну

Анатолій Петрович – батько трьох синів та донечки, має багатолітній стаж роботи у водному господарстві, а із липня 2022 року став військовослужбовцем, – пише Волинь.

На запитання, як вирішив іти служити, чоловік відповідає просто: «Не міг же я залишатися вдома, коли у мене донька – військова…».

Він 10 місяців провів на Яворівському полігоні, де був начальником контрольно-пропускного пункту, а з травня цього року – у складі славетної 47-ї окремої механізованої бригади «Ма́ґура» бере участь у бойових діях вздовж лінії фронту в Запорізькій області. Там із побратимами проривають ворожу оборону в запеклих боях. Це надзвичайно важко, бо окупаційні війська облаштували декілька ліній захисту та встановили на шляху наступу українських сил безліч мінних полів, а ще ведуть безупинні обстріли. 

«Я служу в артилерії, в обслузі гармати, весь цей час пробув на Запорізькому напрямку», – розповідає Анатолій Нікітчук, якому нещодавно за проявлену мужність і успішне виконання завдань під час бою було вручено від Головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного дві нагороди: нагрудний знак «Золотий хрест» та Почесний нагрудний знак учасника бойових дій.

Його 22-літня донька Іванна – випускниця Львівської академії сухопутних військ. Дівчина розпочала свій військовий шлях у 17. З лютого цього року активно виконує бойові завдання на різних напрямках фронту. Відповідальна та відважна військова у званні лейтенанта здобула право носити чорний берет морської піхоти. Зараз вона штурмує на Херсонщині загарбаний окупантами лівий берег Дніпра.

За час війни тато з донькою зустрілися лише кілька разів – спочатку вона приїжджала до нього на полігон, а потім у них на декілька днів збіглася відпустка і вони побули з рідними в Нових Підцаревичах. 

Чекає свого чоловіка Анатолія з війни його дружина Віта, постійно хвилюючись і за донечку Іванну, й за синів Андрія, Павла та Петра. Вона трудиться продавчинею в місцевому магазині й активно волонтерить. 

«Старший наш син працює на виробництві, яке наближає нашу Перемогу, середній – на Рівненській АЕС, а молодшому тільки виповнилося 18, він ще навчається», – ділиться їхній тато, якому недавно дали кілька днів відпустки.

Тоді й провідав своїх колег із водного господарства, котрі всі за нього хвилюються, побув із найріднішими й знову вирушив на південний схід нашої держави.

«Толік воює там, а його Віта – тут», – кажуть про його дружину односельчани, зазначаючи, що вона завжди в числі тих, хто допомагає військовим, – готує для них їжу, ділиться домашньою провізією. 

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• «Тато навчив нас любити людей»: донька загиблого волинського бійця присвятила своє життя волонтерству
• Похрестив донечку і пішов у ТЦК: прикордонник з Волині воює і лікує побратимів пісенною терапією
• «Треба мати гострий зір, уважний слух та добрі навички стрільби»: 23-річний волинянин збив три «шахеди» над Одещиною