Загинули разом, від одного пострілу: історія двох бійців з села на Волині, які полягли в один день на Запоріжжі

Історію захисників розповідає Суспільне. 

«Я іду першим, можете іти зі мною»

Вчитель фізичного виховання Віталій Сітарук — демобілізований військовий. Він розповів, що у перший день вторгнення майже усе село зібралося на головній площі. Приклад тоді показав староста Ярослав Кашуба. Посадовець оголосив, що йде у військо і запросив односельців у стрій.

«Він (староста) тоді розповів, що отримав вказівку оповіщати чоловіків, щоб вони їхали до ТЦК. Він тоді сказав: я іду першим, і хто відчуває, що може тримати зброю, має якийсь досвід, і бажання, можете іти зі мною. Він був людиною авторитетом», — пригадує Віталій Сітарук, один із тих, хто пішов у військо вслід за старостою.

Дружина полеглого Олександра Лапчука Світлана каже: намагалася вмовити чоловіка залишитися вдома і почекати повістки, але він вирішив йти на війну добровольцем.

«Я пам'ятаю, як він взяв мене за плечі і сказав: "запам’ятай — служать лише собаки, а я йду захищати вас. І краще піду я, ніж мають іти молоді хлопці". Того ж дня шкільний автобус забрав 20 чоловіків різного віку», — говорить Світлана Лапчук.

Як розповіла Донька Ярослава Кашуби Ольга, перед поїздкою у пункт збору склав повноваження старости села Соловичі.

«Це було тяжке рішення, нам було його дуже тяжко прийняти — для мами, для брата, для мене. Але знаємо свого батька, він мав твердий характер, зібрав усе і пішов на війну», — каже донька.

«Весь час ці двоє дідів були попереду»

Ярослав Кашуба і Олександр Лапчук служили у 14 окремій механізованій бригаді. Їх бойовий шлях розпочався на Київщині, далі були бої на Миколаївщині, Херсонщині і Запоріжжі.

Староста села на війні був гранатометником, його односелець Олександр — помічником гранатометника. Чоловіки разом виконували усі бойові завдання в парі.

«Казали хлопці молоді, що весь час ці двоє дідів були попереду. Вони з Ярославом Івановичем скрізь по переду, перші», — додає дружина Олександра.

«Загинули разом, від одного пострілу»

Двоє односельців були у строю 80 днів. Останній бій Олександр Лапчук і Ярослав Кашуба прийняли 15 травня 2022 року на Запоріжжі.

«Їхав БТР російській, — переповідає спогади побратимів Світлана Лапчук. — І деякі чоловіки кажуть, що можливо і не потрібно було відкривати вогонь, але той БТР їхав на хлопців, що позаду були, тому вони відкрили вогонь. У відповідь — постріл, загинули обидва разом від одного пострілу, біля одного гранатомету».

Як пригадує односелець і побратим полеглих бійців Віталій Сітарук, він у той момент був на іншій позиції і не міг повірити в загибель Ярослава і Олександра.

«Люди були дуже втомлені, дощ, мряка. Ми сидимо в окопах, молодші хлопці вже сплять, рація в мене висить і я чую, що двоє двохсотих. Тієї ночі не спав, незважаючи на усю втому, напругу, я не спав, прокручував усе в голові"» — говорить ветеран.

Побратими витягали загиблих під обстрілом

В останню путь Ярослава Кашубу і Олександра Лапчука провели 20 травня 2022 року. Захисників поховали поруч. На світлинах — вони обоє в однострої.

«Я пам’ятаю, як принесли труну, поставили, — каже Син Ярослава Кашуби день поховання. — Пам’ятаю руку тата, пальці такі змучені, в землі...»

Щоб рідні могли попрощатися з загиблими воїнами, їх побратими ризикували власним життям, каже вдома Олександра Лапчука Світлана.

«Дякуємо хлопцям, побратимам, особливо Горнічу Анатолію, який на застереження, що не йди, бо назад не повернешся, бо БТР стояв і далі обстрілював, таки пішов, щоб забрати тіла, — говорить жінка. — Він посидів, поплакав і по-пластунськи поліз, спочатку витягнув Сашу на собі. Повернувся за Ярославом Івановичем, який загинув просто стоячи біля гранатомета».

Щороку у день загибелі Олександра Лапчука і Ярослава Кашуби односельці згадують полеглих, чимало людей приносять квіти на їх могили. Нині громадою опікується Юрій Зеленчук, який служив разом з Ярославом Івановичем і Олександром, у тому бою він отримав контузію.

Читайте також: 

• Загинув у бою, не дізнавшись, що стане батьком вдруге: спогади про Героя Володимира Степашука з Волині
• Воювали пліч-о-пліч: у бою на Курщині Герой з Волині Сергій Гембік загинув, а його брат отримав тяжкі поранення
• Похоронили сина, а через тиждень – маму: історія сапера Миколи Федорука, який не сховався за «бронню»