Життя обірвалось понад рік тому: попрощалися із захисником «Азовсталі» Валерієм Борсуком, який раніше жив на Волині.

Про це повідомляє Могилів-Подільський прикордонний загін.

Життя колишнього мешканця міста Володимир, 1982 року народження, обірвалось іще 9 квітня минулого року в окупованому Маріуполі, в одному з секторів Азовсталі.  

Загибель воїна-прикордонника принесла невимовний біль не лише його рідним, а й друзям, колегам по службі. Довгий час вони очікували можливості віддати останні почесті герою. Довгим і трагічним виявився шлях воїна до рідного дому…

Вклонитися пам’яті Героя, розділити біль непоправної втрати з рідними прийшли друзі, військовослужбовці прикордонного загону, бойові побратими, представники влади та усі, хто його знав. Люди зустріли траурну ходу «живим коридором», стоячи на колінах з квітами у руках, аби віддати шану та повагу відважному захиснику, який віддав життя за Україну.

Уродженець Миколаївщини, Валерій Борсук у 2003 році закінчив вищий прикордонний навчальний заклад й розпочав військову кар’єру офіцера-прикордонника. За роки багаторічної служби офіцер бездоганно та сумлінно виконував службовий обов’язок, докладав максимум знань та вмінь у справу охорони державного кордону України. Майже 16 років військової служби пройшли у Могилів-Подільському прикордонному загоні. З 2021 року Валерій проходив службу у Донецькому загоні. Прикордонник з першого дня вторгнення став до оборони міста Маріуполь. В надважких умовах разом з побратимами героїчно боронили займані позиції, самовіддано тримали оборону та відбивали ворожі наступи. 9 квітня 2022 року полковник Борсук у черговому бойовому протистоянні з російським окупантом отримав поранення несумісне з життям. Понад рік рідні вважали його безвісти зниклим та жили в неспокої та очікуванні. Попри все - сподівалися на диво. На жаль, реальність війни надто жорстока…

«Він був справжнім офіцером, мужньою, рішучою і водночас доброю, надзвичайно світлою людиною. Це був справжній товариш, який завжди прийде на допомогу»,- згадують колеги по службі.

Валерій понад усе любив і цінував сім’ю. Найкращий чоловік і неймовірний батько. Справжній українець, герой нашого нелегкого часу, незалежної, вільної України, який стояв за правду та справедливість. У захисника залишилися мати, дружина, діти та брат.

Поховали Валерія на Алеї Слави поруч із іншими військовослужбовцями, які загинули захищаючи Україну. Дружині загиблого Героя вручили Державний Прапор України, яким була накрита труна, як символ його героїзму та відданості рідній державі.