У світлі пасхальні дні прийшла чорна звістка: історія Героя з Волині, який пройшов надважкі штурми

До війни чоловік тривалий час працював у системі соціального захисту. Спершу обіймав посаду заступника директора, а згодом — до травня 2019 року — був керівником територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької районної державної адміністрації, пише Нова доба.

У світлі пасхальні дні прийшла чорна звістка про відібране війною життя 43-річного Андрія Леферовича. Люблячого сина, батька, чоловіка, брата, дядька, вірного товариша і надійного побратима. 15 жовтня минулого року він був тяжко поранений при контрнаступі у боях за визволення Херсонщини. Після піврічного лікування його душа поміж квітучої весни полетіла птахом у небо.

Андрій Леферович народився у шанованій вчительській сім’ї, мав старших брата Владислава та сестру Ганну. Успішно закінчив юридичний факультет. За спеціальністю не працював, але свій шлях воїна пройшов під позивним Юрист.

Усі найбільше його знали по десятирічній роботі в соцзахисті, де він був заступником директора, а потім до травня 2019 року керівником територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Маневицької РДА.

«Всі любили й поважали Андрія Петровича за його доброту. Він завжди вмів кожного вислухати, підтримати, шукав шляхи як допомогти людям, вирішити їхні проблеми, дбав про колектив», – говорить його колишня підлегла Світлана Мельник.

«Що б Андрій Леферович не робив – все у нього було від щирого серця. Не було жодного свята, щоб він нас не привітав. А окрім того, я добре знала їхню дуже хорошу родину, особливо його батька Петра Петровича, який, на жаль, рано пішов із життя», – ділиться маневичанка Наталія Степанюк, яка на той час була в терцентрі президенткою клубу «Золотий вік».

Захисником України Андрій Петрович став ще під час Операції об’єднаних сил (ООС), у 2020 році стояв на сторожі східних рубежів, більш ніж пів року перебував на «нульових» позиціях у Донецькій області.

На початку повномасштабного вторгнення в Україну російських окупантів він повернувся на військову службу, яку проходив снайпером-стрільцем у 128-ій Закарпатській гірсько-штурмовій бригаді. Маючи гарну фізичну підготовку, завжди був одним із найкращих у своєму підрозділі штурмовиків при здачі нормативів, виборював усі поєдинки з рукоборства.

«Андрій виконував бойові завдання на кількох напрямках, найбільше – на Запорізькому та Херсонському. Під час контрнаступу на Херсонщині брав участь у п’ятнадцяти надважких штурмах, які тривали і по кілька днів на розпеченій і вигорілій землі. В останньому, 15 жовтня минулого року, його було тяжко поранено в голову та під лопатку.

У тому бою полягло багато наших хлопців. Андрій, можна сказати, дивом вижив, бо ще підірвався автомобіль, яким евакуйовувались поранені, – він без свідомості був доставлений в госпіталь…» – розповідає його побратим, що прийшов провести Героя в останню дорогу.

Прощалися із Воїном 21 квітня сотні жителів Луцького району, Маневицької громади, дякуючи йому за сміливість, за захист України, за його небайдужість і доброту.

Вистеленою нарцисами дорогою траурний кортеж із Героєм їхав селом під передзвін пасхальних дзвонів. Рідне обійстя востаннє зустрічало його пінною завірюхою цвіту дерев, що принишкли в тузі. А поряд у квітнику схилили голівки викохані мамою Воїна Галиною Юхимівною нарциси.

Відспівали його пасхальним чином священники Православної Церкви України. Свої співчуття рідним покійного адресували заступник Колківського селищного голови Михайло Лобода, духовенство, представник Луцького РТЦК та СП підполковник Юрій Хом’як, який передав Галині Леферович синьо-жовтий прапор нашої країни.

«Мій син добровольцем пішов на війну і він так там настраждався… Але все одно дуже любив людей, любив усіх нас… » – з болем каже мама Героя, яку він завжди лагідно називав матусею. Її серце, яке розстріляв ворог, що поцілив у сина, тепер навіки вдягнуте в чорну хустку.

Юлія МУЗИКА

Читайте також:

• Рідні довго жили з надією, чекали, вірили в диво: волинянину просять посмертно присвоїти державну нагороду
• Загинув, так і не дізнавшись, що матиме ще дві донечки: історія Героя з Волині
• Родина понад рік жила в очікуванні бодай якоїсь звістки: Герою з Волині навіки 31