Загинув, так і не дізнавшись, що матиме ще дві донечки: історія Героя з Волині

Про нього пише назета «Полісся».

Станіслав змалку був видним хлопцем – стрункий, широкоплечий, потужної тілобудоби. Спортсмен. Ріс, як непохитний дуб. А так, як був найстаршим із чотирьох дітей у сім’ї, то ще й мав особливий міцний стержень у характері – і мамі допоможе, й за меншими нагляне, і про власне обійстя подумає. А робити було що в звичайній сільській родині трудівників, де голова сімейства був трактористом-комбайнером. Трьом братам і сестрі доводилось сапати гектари городини, і навіть корови доїти.

Для батьків первісток був скорочено «Славіком», для братів і друзів — «Славєнтієм». Він знав чого хоче в житті й впевнено йшов до того. Певно, саме тому, закінчивши пекаря-кондитера у Рівненському торговому технікумі, так і не працював за спеціальністю жодного дня. Після науки пішов одразу в армію. А відслуживши у тоді ще вільному українському Севастополі морпіхом, одразу одружився з коханою Лесею, яку знав ще зі школи – були однокласниками.

Він спішив жити і не хотів відкладати на потім те, в чому був впевнений уже. Тому у 22 роки вже був жонатим і почав їздити на заробітки, аби облаштувати свій новопридбаний дім. Рік за роком у молодої пари з’явилося двоє донечок, а їхній двір ставав все ошатнішим. Було видно, що тут живуть хороші господарі. Та шлях до світлих мрій і планів чорним смерчем обірвала війна.

Вже у перші дні повномасштабного вторгнення рашистів Станіслав був серед активістів, які облаштовували блокпости на Камінь-Каширщині, а згодом разом зі ще кількома односельцями одразу вступили в ряди 6-го Волинського прикордонного загону. Відтоді він стояв на захисті північних рубежів, зокрема у Ратному, Шацьку…

У той період у повітрі витала напруга, усі поліщуки спали з відкритими очима, очікуючи можливої навали орків з білорусі будь-якої миті. Аж тут прийшла черга замінити колег на лінії східного фронту. Тож інспектор прикордонної служби вирушив у Покровський район Донецької області. 6 лютого 2024 року, будучи під Авдіївкою, старший солдат Приведенець пішов на позиції для виконання бойового завдання, та так уже й не повернувся. Так уже і не змогла сповістити йому дружина гарну звістку, що вагітна втретє.

Так і не довідався Станіслав, що стане татом ще двох дівчаток-близняток, що з’явилися на світ у вересні 2024-го – Єва та Мирослава. Без тата йшла у тому ж вересні в перший клас найстарша його донечка Аліна, не дочекалася гостинців від нього й уже нині 5-літня Даринка. Станіславові Приведенцю навіки буде неповних 31. Але він залишив слід у ще одне покоління – чотири його квіточки-кровиночки є його продовженням у майбуття.

«Я ним пишаюся. Плачу й кріплюсь. Бо у мене четверо його нащадків, яких маю допомогти невістці Лесі поставити на ноги. Для мене він житиме у кожній посмішці його дівчаток. Я чекатиму його завжди! Досі висять у хаті його костюми із випускного, армії та весілля, досі зберігаю даровані ним квіти…Він так багато ще хотів встигнути. Аби ж лише його жертва не була марною. Аби ж хоч його діти змогли жити в спокої, мирі і достатку…», – з болем і гордістю про свого сина каже Тетяна Вікторівна.

Та насправді для батьків, дружини і донечок Станіслав тепер оживає лише на світлинах: де він трепетно танцює з ненькою на випускному, де марширує у «коробці» морських піхотинців, де гуляють із Лесею пишне весілля на 300 гостей, де радіють народженим первісткам, де збираються родиною у свята за спільним столом, де він став захисником країни… Він був світлою, доброю людиною, умілим, працьовитим господарем, патріотом і Героєм України. 

Іванна ГАЙДУЧИК, село Видерта.

Читайте також:

• Загинув у бою за Україну: молодому волинянину просять присвоїти державну нагороду
• «Щоб не забував батька і пишався ним»: дружина загиблого Героя з Волині створює книгу для їхнього 5-річного сина
• Загинув на Вербну неділю за тиждень до відпустки: молодому волинянину просять присвоїти державну нагороду