Прощався з сестрою, перебуваючи у пеклі Бахмута: історія Героя з Волині, який довго вважався зниклим безвісти

Про нього розповідає видання «Нова доба».

Андрій народився у с. Граддя, звідки родом його давно покійний батько Микола Феодосійович і де перший час проживала молода сім’я Мереж.

«Коли сину виповнилось 9 місяців, ми виїхали на проживання до Херсона, там мешкала чоловікова родина. Але нам там не сподобалось і за кілька років повернулись назад на Волинь, у с. Городок, на мою малу батьківщину, – розповідає мама загиблого Героя Валентина Андріївна. – У Городку пройшли дитячі роки Андрія, де він зростав із на рік меншою сестрою Наталією. Після завершення місцевої школи пішов навчатися до Маневич на столяра. Деякий час Андрій трудився у Городоцькому держлісгоспі, а в подальшому став заробітчанином. Їздив спершу на будівництва до Росії, як і більшість краян, а потім – до Польщі».

Сімейні стосунки Андрій Мережа пов’язав із розлученою сусідкою Олею, котра жила з двома доньками. Проживали у його будинку. Власних дітей у чоловіка не було, тому дітям своєї супутниці – Аліні й Ірині – та племінникам, котрі із його сестрою теж мешкають у Городку, – Карині і Вадиму – він дарував всю свою турботу й теплоту. Планував збудувати новий просторий будинок й вже придбав будівельні матеріали. Але всьому завадила війна…

«Воювати син не відмовлявся, говорячи: «Треба йти, як же я не піду…» – зі скорботою у голосі говорить його мама. – Мобілізували Андрія 8 вересня 2022 року. Проходив навчання на Рівненському полігоні. Ще звідти на кілька днів приїздив додому. А потім був відправлений у складі 24-ої ОМБр ім. короля Данила на Донеччину. Там був контужений та поранений в ногу й лікувався у Краматорську, але про це нам тоді не говорив. Коли підлікувався – знову поїхав на схід».

Якось матері розповідав, що разом із ним були дуже молоді хлопці. І щоб якось їм допомогти, часто чергував свої години, а потім ще за когось із них. Хоч йому було тільки 37 років, там він вважав себе досить старим. З матір’ю говорив телефоном і часто казав: «Не журися. Ти ж не одна така», але більше спілкувався із сестрою Наталією, якій міг сказати дещо більше.

«Одного дня прийшли командири відбирати вояків на завдання і запитали: «Хто не боїться?». Андрій визвався і його взяли боронити Бахмут, прикомандирувавши до іншого підрозділу. Звідти він телефонував до сестри, розповідав про пекло, яке там робилося, і, навіть, прощався із нею. Був там поранений, – продовжує пані Валентина. – 30 квітня 2023 року він був ще у місті, а вже 1-2 травня із ним обірвався зв’язок. Вважався зниклим безвісти і ми всюди його шукали. Невдовзі прийшли списки, де вказувалось, що Андрій загинув, навіть віднайшли його хрестик та жетон, але ми не вірили в це і продовжували пошуки, вірячи, що він може бути в полоні».

Скрізь їздили, дзвонили, шукали, в тому числі по моргах. Час йшов і матір знайшла сина в морзі в Дніпрі. Там їй сказали, що він був полонений. За місяць часу ДНК зійшлося.

Батька Андрія Миколи Федосійовича вже немає 17 років. Тоді, у 2007 році, теж сталась біда. Він загинув під час пожежі в будинку. Андрію на той час було 22 роки, він працював на заводі у Києві й мав їхати на роботу. Мати саме проводжала його на поїзд, як їм подзвонили і сказали, що горить їхня хата.

«Андрій дуже любив збирати гриби. Коли на кілька днів приїжджав додому із полігону – показав мені свої місця… Я потім ходила там, але заблукала, – каже Валентина Андріївна. – Він був дуже добрим і щирим сином, хорошим братом і чоловіком. Доньки цивільної дружини його татом не називали, бо мають рідного батька, але цінували й любили».

Віддати останню шану Андрію Мережі прийшло чимало жителів громади. Чин похорону у місцевому храмі очолив Маневицький декан ПЦУ Андрій Закидальський.

На кладовищі слова співчуття та підтримки рідним і близьким, подяку Герою, котрий захищав усіх нас від ворогів, висловили секретар Прилісненської сільської ради Павло Мельничук, староста села Городок Леся Дубровська, офіцер відділу рекрутингу та комплектування Першого відділу Камінь-Каширського РТЦК та СП, капітан Віталій Корець. Поховали Воїна із усіма військовими почестями.

Читайте також:

• Росіяни обстріляли машину меддопомоги: захисник з Волині загинув, їдучи рятувати поранених
• Командир, який до останнього боровся за Україну: студенту луцького вишу просять присвоїти державну нагороду
• Врятував на полі бою життя не одного побратима: спогади про Героя з Волині