«Буду проситися у стрій»: 55-річний боєць з Луцька хоче повернутися на фронт після важкого поранення

Про шлях військового та його мрію повернутися до побратимів розповіли у військовому підрозділі.

Анатолій пішов до війська добровольцем. До цього працював водієм, а строкової служби не проходив. Після базової загальновійськової підготовки, коли командир запропонував йому відпочити або вирушити на виконання завдання, чоловік обрав другий варіант.

Підрозділ працював на Запорізькому напрямку. За словами військового, під час виконання завдань доводилося діяти під обстрілами танків і мінометів, а також постійно стежити за небом через загрозу дронів.

Бійці мали підготувати дріт, на який згодом планували натягнути антидронову сітку. Працювати доводилося з асфальту, адже навколишня територія була замінована, зокрема дистанційно. Для безпечнішого виконання завдання військові навіть зробили із пластикових пляшок саморобні совки, якими прибирали протипіхотні міни типу «пелюстка».

Під час огляду ділянки разом із напарником Віктором Анатолій помітив дрон-спостерігач. Спочатку подумав, що це безпілотник своїх, однак невдовзі почув клацання, після якого пролунав вибух. Позаду нього на землі перебував боєприпас, який військовий називає «ждуном»: він вибухнув, не злітаючи.

Унаслідок вибуху Анатолій втратив ногу. Побратими перенесли його до посадки та наклали турнікет. Попри власне поранення, військовий намагався підтримати інших. Коли один із побратимів знепритомнів, Анатолій просив спершу допомогти йому.

Евакуацію довелося чекати кілька годин. Через мінометні обстріли та дрони евакуаційна група не могла заїхати на позиції. За словами військового, турнікет на нозі перебував близько десяти годин. Зрештою його вивезли військовослужбовці суміжного підрозділу.

Після поранення Анатолій перебував у реанімації в Запоріжжі, а згодом лікувався у шпиталі в Дніпрі. Дружині він спочатку не розповідав про поранення, адже під час виконання завдання військові не мали мобільного зв’язку та користувалися раціями. Коли чоловік нарешті зателефонував, новина стала для неї шоком.

Під час лікування у львівському шпиталі Анатолія відвідували знайомі військові, з якими він проходив базову загальновійськову підготовку. Поранених підтримували волонтери, до них також приїжджали артисти. Зокрема, військовий згадує візит лірника Козака Сіромахи.

Нині Анатолій чекає на чергову операцію, після якої планує продовжити відновлення та вчитися ходити з протезом. Він намагається якомога більше робити самостійно: пересувається на милицях, хоча іноді користується кріслом колісним.

Попри важке поранення, військовий не вважає, що його життя зупинилося. Він хоче підібрати якісний протез і мріє повернутися до своєї роти, де залишилися побратими, з якими встиг здружитися.

Анатолій переконаний, що навіть після втрати ноги зможе бути корисним підрозділу. Каже, що добре стріляє і хотів би допомагати побратимам, зокрема стежити за небом.

Коли чоловік повертається додому, сусіди висловлюють йому співчуття через пережите. Однак сам військовий ставиться до поранення інакше: він знав, куди йде, коли добровільно вирішив долучитися до війська.

«Якщо до того, як мене відремонтують, війна не закінчиться, буду проситися у стрій. Хай навіть і на протезі. Там є робота для всіх», - каже Анатолій.

Читайте також:

• Здійснив мрію через 20 років: прикордонник із Волині охороняє кордон разом із вівчаркою Сенді
• Поліцейський з Луцька потрапив під удар FPV, а під час виходу до евакуації – під міну
• Повернувся з-за кордону і пішов у військо: історія артилериста з Луцька