Був майстром на всі руки: спогади про полеглого Героя з Волині Михайла Чопа

Про Героя розповідає газета «Полісся».

Народився і виріс Михайло в Осівцях, поблизу мальовничого озера. Тому любов до прекрасного плекалась у ньому змалечку. І не тільки риболовля цікавила юнака. Батько був лісівником, тож не раз доводилось йому допомагати. Так поступово перейняв від нього навики роботи із саджанцями, прорідженням кущів, щепленням плодових дерев. Ба, більше, мав до того неабиякий талант і, так би мовити, легку руку. Тож згодом вже й люди почали його кликати для облагородження своїх насаджень. Свій хист хотів застосувати у відповідній справі – як і тато стати лісником.

Однак рано осиротів, пішов в армію. А там вже було не до науки – треба було якось давати раду у самостійному житті, шукати заробіток. Хоча його й підтримували старші за нього ще семеро сестер і братів. Як наймолодший у родині зостався у батьківській оселі, у 22 роки одружився на юній 18-річній односельчанці. Попри молодечий вік подружжя взялося вправно господарювати, з часом народили двох діточок – донечку й синочка. Не раз споминав Михайло: шкода, що його мама так і не побачила, яку він їй невістку знайшов, вона б пораділа за нього.

Чоловік був придатний до всього: і змайструвати щось, і постригти когось міг, і зготувати смачну вечерю, і розрадити чиєсь горе… У мирному житті заробляв виконанням ремонтних та будівельних робіт. Допомагав оновлювати й місцевий храм, який за покликом душі завше відвідував.

«Зблизились із Михайлом у духовному спілкуванні з 2014 року, коли тільки-но оголосили воєнний стан й він вперше одягнув на себе військову форму як захисник України. Це, певно, був перший мобілізований чоловік на два сусідні села. Кілька місяців працював у нашому військкоматі, якраз на свято Михайла його забрали вже у військову частину, потім на Рівненський полігон… На передову тоді він не потрапив, за рік був демобілізований, – пригадує про свого прихожанина й краянина отець Сергій Приходько.

На початку березня 2022 року Михайло Чоп знову подався до війська боронити українську землю. Напередодні новорічних свят прийшов додому у відпустку.  Тоді рідні востаннє його обійняли. У січні під час виконання бойового завдання у складі 7-го прикордонного загону боєць потрапив під ворожі обстріли поблизу Соледара.

«В останній раз він написав мені 28 січня, що з побратимами виїжджає на позиції, просив помолитися за всіх них. Бо молитва підтримує їх там морально та духовно. А наступного дня він загинув», – каже священнослужитель, який усіляко підтримував земляка та його родину.

Майже два місяці минуло, поки воїн знайшов вічний спочинок на рідній землі. Для дітей та дружини Тетяни він назавжди залишиться люблячим татом та чоловіком, завжди усміхненим, із теплим сяйвом в очах. Його не стало не лише для сім’ї, його не стало для всього села, у кожному куточку якого лишився від Михайла слід життя.  Ось там лісочок шумить, який він з батьком Федором упорядковував, а там вздовж доріжки шелестять листочками їхні березові алеї… А ген розчистив свого часу й прибрав засмічений берег, а тут росте щеплена ним яблуня в сусідському дворі… Ті руки стільки краси вдихнули у цей світ! А скільки ще було планів… Люди не забудуть свого захисника, і природа не раз про нього нагадає. Пам’ять про нього щоразу по-весняному квітнутиме, як і ті висаджені ним біля озера вишні…

Іванна Гайдучик

Читайте також:

• Захотів отримати компенсацію від держави: на Волині мама сама виховала сина-Героя, а після його загибелі об’явився батько
• Мав «бронь» на випадок мобілізації: волинський воїн боронить Україну
• Вороги обіцяли за його голову два мільйони: спогади про Героя з Волині Віталія Кобця
• «Мотивації мені точно не бракує»: актор та екскурсовод з Луцька вступив до лав ЗСУ