Чекав брата-побратима з фронту два роки, а зустрів – «на щиті»: Герой з Волині довгий час вважався зниклим безвісти на Курщині

Історію захисника розповідає газета Полісся.

Брати Сергій та Ярослав Гаврилюки із села Сошичне обоє стали на захист України, служили у лавах ЗСУ. Згодом молодший Ярослав звільнився зі служби й ступив на поріг рідної оселі як уже багатодітний батько. Та не встигла родина натішитися його появою вдома, як через місяць отримала страшну звістку про старшого брата. Сергій зник безвісти під час боїв на Курщині. Один син повернувся з війни додому живим, іншого родина чекала майже два роки… Нарешті, у ці вересневі дні, приїхав до своєї хати і він – на жаль, у домовині. Сьогодні йому було б 42, але навіки залишиться 40 літ.

 У батьків було двоє синів – мов два міцні дуби, їхня розрада, опора, поміч і продовження роду. У мирному житті первісток Сергій працював на будівництвах, переважно по Україні, був і в Польщі. На Великдень 2024-го його мобілізували до війська. Він став частиною бойової родини легендарного з’єднання — 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Свій військовий шлях захисник проходив у складі 1-го окремого штурмового батальйону.

Серед побратимів солдат отримав щире та тепле фронтове псевдо «Жук». Виконуючи обов’язки стрільця-снайпера, він щодня демонстрував мужність та професіоналізм, прикриваючи побратимів під час найскладніших штурмових операцій та міцно тримаючи рубежі нашої оборони. Адже забезпечував, насамперед, точне вогневе прикриття з найкоротших дистанцій.

— Пройшовши бойове злагодження, разом із підрозділом Сергій потрапив на один із найгарячіших фронтових напрямків на Харківщині – Вовчанськ. Під кінець літа їх передислокували у Курську область, де українські сили вели активні наступальні дії. Там у жовтні брат отримав осколкове поранення. У цей же період у мене народилася третя дитина. Тож Сергій приїхав додому у відпустку на декілька днів – на хрестини та підлікуватися. Це була остання наша зустріч в родинному колі, — пригадує Ярослав Володимирович.

Ярослав Гаврилюк служив у 81-й окремій аеромобільній Слобожанській бригаді (десантно-штурмовій) ще з серпня 2022 року. Оборонні дії вів переважно на Луганщині, зокрема у Білогорівці. Мав тяжке поранення, після якого відновлювався понад два місяці. Оскільки він у піхоті працював із кулеметом Калашникова, який у військовому сленгу часто називають «Покемон» або «Пєка», то побратими логічно почали звертатися до нього «Пекач» (той, хто стріляє з «Пєки», або той, хто «пече» по позиціях ворога). Після понад двох років на фронті у листопаді 2024-го Ярослав вертається до мирного життя у Сошичному.

Здавалося б, рівень тривожності для рідних мав би знизитися: один із синів уже вдома. Та не минуло й кількох тижнів, як їх ошелешила страшна звістка – Сергій зник безвісти під час виконання бойового завдання біля Леонідового Курської області. Це було 19 грудня… Відтоді про нього нічого не було чутно. Лише днями отримали звістку про його долю. На жаль, трагічну і скорботну. Поліг…

Воїн тримав стрій до останнього подиху. Пішов у засвіти, так і не одружившись, не давши нового пагону своєму родоводу. Але залишив по собі добре славне ім’я – в історії країни та у споминах односельчан.

Іванна ГАЙДУЧИК, село Сошичне.

Читайте також:

• Через кілька тижнів мала відзначати 45-річчя, але не судилося: спогади про уродженку Волині, яка загинула під час атаки на Київ
• Майже два роки вважався зниклим безвісти: історія захисника з Волині Петра Якимова
• За життя був нагороджений «Золотим хрестом»: воїну з Волині просять присвоїти звання Героя України