Загиблий Герой з Волині 21 місяць вважався зниклим безвісти

Олег Коханюк народився 28 жовтня 1976 року у Камені-Каширському. Він був другою дитиною серед чотирьох синів сім’ї Івана та Валентини Коханюків. У домі, де зростали хлопці панувала жива, енергійна та часто галаслива атмосфера. Кожен день був сповнений руху, веселих ігор, дружніх змагань та взаємодопомоги. Сини були дуже різні за темпераментами, але їх завжди об'єднував міцний родинний зв'язок.

У дитинстві найближчим Олегу був найстарший брат Сашко. Між ними відбувалася щоденна конкуренція за спільні іграшки, але водночас ображати старшого брата Олег не дозволяв нікому, завжди ставав на його захист. Хлопець мав твердий і рішучий характер, але був дуже лагідний і турботливий до неньки Валентини. Спогади про Героя Олега Коханюка опублікували на сайті Камінь-Каширської громади.

Ще з ранніх років хлопець вирізнявся товариськістю. Він мав багато приятелів, які гуртувалися навколо нього. У дитячому садочку діти дуже любили Олега, і коли хлопчик залишався вдома – сумували й запитували вихователів, коли ж він повернеться.

Навчався хлопець у першій школі рідного міста. Був активним і спортивним. Займався дзюдо і бігом, досягаючи значних успіхів у цих видах спорту. Він брав участь у численних змаганнях і здобував призові місця. А ще були в Олега і творчі нахили. Мав талант до малювання та різьбі по дереву. Пробував себе і в музиці, навчаючись гри на балалайці. Після дев’яти класів продовжив здобувати освіту у місцевому професійному училищі. Тут Олег отримав спеціальність столяра. По тому вирішив продовжив навчання у Конотопському індустріально-педагогічному фаховому коледжі, проте життєві обставини змінили його плани, і він обрав інший шлях у своєму житті.

Олег повернувся до рідного дому, на Волинь. Тут він почав свій трудовий шлях. Працював на різних роботах: у школі, лісгоспі, підприємстві «Теплокамінь», їздив і на сезонні заробітки, здобуваючи копійчину.

В усі періоди його життя хлопець дуже дорожив справжньою чоловічою дружбою, вважаючи її однією з найцінніших речей. Він завжди був готовий підтримати морально і матеріально, підставити плече у важкі моменти, не очікуючи нічого натомість, допомогти розв’язати будь-які проблеми та поділити як радість, так і труднощі. З дитинства він зберіг дружбу з кількома хлопцями, які стали для нього надійною опорою в житті. Разом вони пережили безліч пригод і завжди приходили на поміч один одному. Крім Олега Коханюка до їхнього товариства належав Сергій Склезь, Василь Філозоф, Валерій Юневич, Андрій Чурак.

Коли Україна зіткнулася з російською загрозою, хлопці не залишилися байдужими й стали на захист Батьківщини. У різний час, на різних напрямках фронту вони відважно боролися за збереження територіальної цілісності своєї країни.

Олег долучився до Збройних Сил у 2015 році й всі наступні роки вже були пов’язані з військом. Відтоді чоловік пройшов шлях від сапера, навідника до кулеметника. Служив у складі 12-го окремого полку підтримки, 14-ій окремій механізованій бригаді, 128-ій окремої гірсько-штурмовій бригаді. Боронив рідні землі на Луганщині, Донеччині, Київщині, Миколаївщині.

Але де б він не воював, які б бойові завдання не виконував, у складі якого підрозділу не перебував – завжди залишався вірний присязі та своїй Батьківщині, демонструючи мужність та відвагу.

Останній раз військовослужбовець дав про себе знати 27 березня 2022 року. А вже наступного дня – 28 березня його серце зупинилося поблизу населеного пункту Максимівка Миколаївської області. Але про це родина Коханюків дізналася не відразу. Близькі Олега 21 місяць жили в надії, що він – живий.

– Через два тижні після зникнення мені прийшло від брата сповіщення «я живий» у Телеграм, в якому він ніколи не був зареєстрований. По сигналу визначили, що телефон перебуває на окупованій території. Після чого були впевнені, що Олег у полоні, його мобільним хтось користується. Тим більше, що його тіла досі ніхто не знаходив. І ми ні дня не втрачали надії, не сумнівалися, що побачимо його вдома живим. Для нас він помер 27 грудня, коли сповістили про підтвердження ДНК-експертизи, – каже наймолодший брат полеглого Михайло.

27 грудня, майже через два роки чекання ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.

Поховали Коханюка Олега Івановича 29 грудня на місцевому кладовищі у рідному Камені-Каширському.

За захист суверенітету та територіальної цілісності України під час проведення АТО в Донецькій і Луганській областях двічі був нагороджений відзнакою Президенти України «За участь в Антитерористичній операції».

Читайте також: