Чоловіків призовного віку майже не лишилося: історія маленького села на Волині. Відео

Яке воно життя в селі нині - розповіли у сюжеті каналу Аверс.

Не секрет, що віддалені села з часом можуть зникнути. Літні люди доживають віку, а молодь виїжджає до міста, щоб заробити. Вже давно зруйнували колгоспи, зникає з хліва і худоба, тримати її пенсіонерам стає важко.

«Чоловік помер, я сама проживаю, тримаю корову, тримаю свині. Раніше більше тримали, молодь не хоче, а старші люди вже тяжко. Якщо тримати корову, треба рано вставати, в 6 годин. Молоді в нас мало в селі, більшість старші люди», - каже пенсіонерка Марія.

Пані Марія мешкає в селі Житані 45 років, має трьох дорослих синів, двоє мешкають в місті, ще один вже три роки захищає Україну. Попри те, що з кожним роком стає все важче доглядати господарку, жити в місті не хоче.

Жінка колись працювала у колгоспі дояркою, пригадує тодішнє життя на селі дуже відрізнялось. Супермаркет був тоді на городі та в хліві.

Хоча грошей не вистачає, але мріє жінка зовсім не про них.

«Пенсія невелика, тяжко в селі. Комуналку тоже ж треба платити, пенсії мають 2700 гривень. А комуналка десь до 3500 на місяць, тяжко. Ну але якось виживаємо, щоб скоріше та війна закінчилася, щоб діти повернулися додому і щоб менше тих материнських сліз проливалося. Тяжко дуже тяжко», - ділиться Марія. 

В селі Житані чотири вулиці. Центр, як каже пані Марія, біля магазину, але й там нелюдно. Кінь з підводою, що стояв поблизу, як виявилось, єдиний на селі.

«Роботи нема... Коня тримаю, свині тримаю, кури тримаю. Ну зараз весна буде, то треба городи», - розповідає мешканець села Володимир.

- Що хорошого в селі?

Дружина пана Володимира Світлана працює в сільському магазині. Зізнається, лише рік як переїхали сюди з міста, відколи померла свекруха,доглядають господарство. Звикнути до сільського життя їй важко й донині.

«Я то взагалі не можу звикнути, бо я весь час тільки місто і місто... Там, самі знаєте, удобства інші. Ну дуже важко, зрівняти з містом нереально. Село йде до вимирання. Це дуже тяжко, я тут тільки один рік, але цей людський труд...», - зізнається Світлана.

Жінка каже, прожити на пенсію по інвалідності двом людям складно, тому і пішла підробляти до магазину.

«Я на групі після аварії, в мене другу групу дали. Ну а вижити на 2000 це нереально. Вот і чоловік тут, з тим конем треба щось рішити з ним - або ти його доглядаєш або ти його продаєш на ковбасу. Так що ми ну один рік прожили, слава Богу», - каже жінка.

За півгодини, поки були журналісти, до магазину так ніхто і не завітав.

- Хто ваші потенційні клієнти?

- Я навіть не можу сказати, ну приходять всі. Дітки трошки є, машина їздить в школу возить... Можливо 10, мабуть, набереться.

- Чоловіків призовного віку ще лишились чи вже позабирали?

- Майже немає, оце єдине, що там четверо дітей - там один мужчина, другий він щось по хворобах не проходить. В мене також він зі мною по догляду, бо в мене друга група. І оце, мабуть, і все. Одиниці лишилися, дуже мало взагалі. Отак як подумаєш... Оце кінь тоже один на ціле село.

Про майбутнє та яким воно буде, у селі Житані наперед не загадують, так само як і про те, чи повернеться сюди молодь. Бажання тут одне на всіх - перемога. Тож поки захисники відстоюють наші кордони, люди у Житанях пораються по господарству і потихеньку виходять на городи, щоб мати хліб і до хліба.

Читайте також:

• Два Герої віддали життя за Батьківщину: 7 людей з невеликого села на Волині служать у ЗСУ
• Працівники ТЦК знову роздавали повістки у Луцьку на авторинку: як на це реагують продавці і відвідувачі. Відео
• «Людей ловлять, як собак на вулиці»: у селі на Хмельниччині практично не залишилося чоловіків призовного віку